Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику - Джон Б. Джудіс
Однак упродовж цих років фермери Півдня та Великих рівнин потерпали від різкого зниження цін на сільськогосподарську продукцію. З 1870 до 1890 року сільгоспціни на Середньому заході та Півдні впали на дві третини. Великі рівнини, які процвітали на початку 1880-х, наприкінці 1880-х років постраждали від руйнівної посухи. А безжальні залізничники, користуючись монопольним статусом, підняли вартість транспортування сільськогосподарської продукції. Багато фермерів на Півдні та на Рівнинах заледве досягали рівня беззбитковості. Маленькі сімейні ферми поступилися великим «дохідним» фермам[31], якими часто володіли компанії зі штаб-квартирами на Сході. Рівень зарплат був поставлений під загрозу через іммігрантів із Китаю, Японії, Португалії та Італії, які працювали за низьку погодинну оплату. Фермерів, які зберегли свою землю, обтяжували борги. У Канзасі 45 % землі перейшли у власність банків.
Протести фермерів у 1870-х роках почали Фермерські альянси на Півночі та на Сході. Від початку це були братерські товариства, змодельовані за зразком масонських, із таємними рукостисканнями, які пов’язували їхніх членів. Південний альянс був започаткований у Техасі й поширився на Схід через Південь. На Півночі об’єднання виникло в Нью-Йорку, зникло, а потім відродилося в 1880-х роках у штатах Рівнин. Альянси організували кооперативи, прагнучи контролювати ціни, які дедалі частіше формувалися на віддалених ринках, і почали тиснути на законодавців, вимагаючи регулювати залізничні розцінки. Ширше залучаючись до політики, вони почали об’єднувати зусилля з «Лицарями праці» (Knights of Labor) — організацією робітників, заснованою 1869 року, яка на початок 1880-х року була головним профспілковим об’єднанням у США. 1885 року техаський Альянс проголосив у резолюції, що прагне «повної єдності дій із „Лицарями праці“».
На противагу Об’єднанню із захисту фермерів «Grange», яке виникло відразу після громадянської війни і стало провісником таких пізніших об’єднань за інтересами, як Національна спілка фермерів, альянси вбачали в собі представників «народу», зокрема фермерів та робітників — «синіх комірців», виступаючи проти «грошових мішків» чи «плутократії». Це позначилося на їхніх перших програмах, що містили вимогу щодо реєстрації та визнання профспілок, а також вимоги стосовно регулювання діяльності залізниці, припинення спекуляцій землею, дешевих грошей (шляхом заміни чи доповнення золотого стандарту) для полегшення боргового тягаря, від якого потерпали фермери. За винятком кількох окремих лідерів, популісти не були соціалістами. Вони хотіли радше реформувати, а не повалити капіталізм, і агентом реформ, на їхній погляд, був не соціалістичний робітничий клас, а вільно трактована ідея «народу». Деніел Де Леон, який очолював на той час головну соціалістичну партію країни — Соціалістичну трудову партію, критикував їх як «буржуа»[32].
У 1880 та 1884 роках деякі члени альянсів підтримали кандидатів від Партії гринбекерів[33], однак більшість і далі прагнула впливати на панівні партії у своєму регіоні. Південний альянс хотів трансформувати Демократичну партію, а Альянс із Великих рівнин — змінити Республіканську партію. У грудні 1889 року альянси започаткували серію зустрічей, націлених на створення національної програми. Крім вимог щодо валюти та землі, програма тепер також передбачала націоналізацію залізниць, прогресивний податок на доходи фізичних осіб, політичну реформу (разом із таємним голосуванням та прямими виборами сенаторів) і план створення системи складів[34], що дали б змогу фермерам позичати гроші у федерального уряду й зберігати свої зернові доти, доки ціни достатньо не виростуть, щоб забезпечити їм прибуток.
Коли Альянс натиснув на кандидатів від демократів та республіканців, щоб змусити їх підтримати таку позицію, виявилося, що такі вимоги для основних партій є занадто радикальними та далекосяжними. У штатах Рівнин республіканці глузливо назвали пропозиції Альянсу утопічним моралізмом. «Десяти заповідям і золотому правилу[35] не місце в політичній кампанії», — писав сенатор-республіканець від Канзасу Джон Джеймс Інґолз[36]. На Півдні деякі кандидати до законодавчого зібрання штату від Демократичної партії підтримали пропозиції Альянсу, однак, отримавши посади, категорично відмовилися від них. Лідери Альянсу дійшли висновку, що демократи та республіканці перебувають у полоні плутократії, і популістам доведеться організувати власну партію. 1890 року члени Альянсу Канзасу заснували в штаті Народну партію, яка отримала хороший результат на тогорічних виборах. Потім, 1892 року, альянси разом із «Лицарями праці» та іншими об’єднаннями сформували загальнонаціональну Народну партію і висунули кандидатом у президенти Джеймса К. Вівера, колишнього кандидата в президенти від Партії гринбекерів.
У лютому в Сент-Луїсі на з’їзді партії популіст із Міннесоти Ігнатіус Доннеллі виклав преамбулу до політичної платформи, що здобула широке схвалення і стала маніфестом об’єднання. Популісти назвали її «другою Декларацією незалежності» нації[37]. Доннеллі був колишнім конгресменом від
