Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Carissime mi Michael!

Quoniam ipse nunc non habeo, quod apud te dicam, ideo per me noster Plutarchus te affatur, vir plenus fidei ac venustatis. Princepsque eorum, qui уѵі]тшс тшс Mouomc amoenis illis Camaenis coelestique Heliconi217 sese consecrarunt. Sed nonne tibi hoc naodboCov, imo тіаоаЬоСбтатоѵ videtur, ut mihi apud amicum verba desint? Praesertim apud te? Ego vero isthuc ipso philosophico kevoteqov esse existimo vacuo. Imo vero profedo, ubi accepi ad te scribere, semper modum mihi quaero, non copiam affecto. Ego ille sum, qui amicos tanti fado, ut nihil pluris aestimem, amicos, inquam, optimam vitae, ut tuus Laelius loquitur, supellictilem218.

Trahit sua quemque voluptas219.

Contemno Croesos220, non invideo Juliis221, despido Demosthenes222, miseror divitum: obtineant sibi quaelibet. Mihi amid si adsint, non modo felix, sed beatissimus esse videor. Quid igitur mirum, si mihi nil dulcius, quam garrire cum amico? Modo me Deus in sua virtute confirmet, modo me virum honestum

a Renidens idem ac refulgens [Блискучий - те саме, що й осяйний (лат.)].

fadat sibique amicum: sunt enim viri boni quidem Dei amid223, et inter tales solos optimum donum est puta vera Amidtia; de ceteris omnibus mihi oubelg ката 7тароі|аіаѵ Aoyog.

Vale! cariss[ime] ac virtutem, parentem omnis dulcedinis, cum bonis literis ama et nos redama! Tuus Greg[orius] Sabbin.

Festo Joannis Chrisostomi, januar[ii] 27224.

*

Плутарх говорить:

"Як підроблені під золото речі наслідують блиск і красу золота, так і підлесник, наслідуючи приємність і принади друга, завжди здається веселим і блискучим, ніколи не чинячи опору, ніколи ні в чому не відмовляючи. Усе ж таки ми повинні не відразу запідозрювати в лестощах тих, хто хвалить: своєчасна похвала личить другові не менше, ніж осуд. Тим паче похмурість і схильність все ганити є чимось чужим дружбі й товариським стосункам. Хто ж, доброзичливо до нас ставлячись, вільно й рішуче не відгукнеться з похвалою на те, що гідне похвали? Від цієї людини ми легко зносимо та приймаємо й осуд, вважаючи, що той, хто вільно висловлює похвалу, висловлює осуд тільки під тягарем необхідності".

Найдорожчий мій Михайле!

Оскільки тепер мені нічого тобі сказати, то через моє посередництво з тобою буде розмовляти наш Плутарх - муж, сповнений віри й чесноти, найвидатніший із тих, хто присвятив себе благородним Музам, цим чарівним Каменам, і небесному Гелікону. Але невже тобі не здається парадоксальним, ба навіть дуже парадоксальним те, що в мене, друга, не вистачає слів, особливо для тебе? Щодо мене, то таку людину я вважаю порожнішою за саму філософську порожнечу. Але, звісно, коли я беруся писати тобі, то завжди мушу дбати про поміркованість у своїх почуттях до тебе, а не про їхнє багатство. Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його понад усе, і вважає друзів, як каже твій Лелій, найліпшою окрасою життя.

Кожного вабить до себе своя пристрасть.

Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів, жалію багатих: нехай володіють собі, чим хочуть. Я ж, якщо маю друзів, відчуваю себе не тільки щасливим, але й найщасливішим. Отож, що дивного в тому, що для мене немає нічого більш приємного, ніж вести розмови з другом? Тільки б Бог зміцнив мене у своїй чесноті, тільки б зробив мене людиною, гідною й дорогою для себе, бо добрі люди - це друзі Божі, і лише серед них зберігається найвищий дар, тобто справжня чиста дружба. До всього іншого мені немає жодного діла, як каже прислів'я.

Бувай здоров, найдорожчий, і люби разом з добрими науками чесноту, джерело всілякої втіхи, та відплачуй нам любов'ю за нашу любов! Твій Григ[орій] Савич.

На свято Івана Златоуста, 27 січня.

28

[Харків] ЗО січня 1763 р.

Етиуеацца

Ter tribus ut Musis225 olim Venus obvia facta est,

Cum Cupidone226 suo, talibus alloquitur:

Me colite, o Musae, cunctorum prima deorum

Sum: mea sceptra omnes Diique hominesque colunt.

Sic Venus. At Musae: verum in nos juris habes nil.

Musae Helicona sacrum, non tua regna colunt227.

Carissime mi МісІіаёІ!

XoQEUE £V TФ KUQLCiJ.

Duabus horis тіооаѵаатас, тагѵ oqGqivotv eux«v, et egomet mihi о|лЛсі)ѵ, inter multas non impias cogitationes feci каї то єтурацца. Memini, me legisse tale inter graeca єтура|а|аата, cum agerem jam in coenobio S[ancti] Sergii228. Id quoniam non subiit, meis verbis eandem sum sententiam complexus. Venustum mihi visum est in primis, summumque Musarum to аЬитоѵ229 tangere ac resipere, dignumque, quod hodie cantaretur, cum тагѵ tqeiotv to>v |аеуаЛсоѵ тГ]с OLKOU|_ii:Vi]c ДіЬасгкаЛсоѵ recolimus memoriam230. O utinam, mi МісІіаёІ, nobis quoque ad tantum xf]c ао£тГ]с cacumen contingat eluctari!

Тайта єйхєтai ctol croc Гоі]уооюс. Januar[ii] 30.

Ubi quid in graeds vocibus, ut est, hallucinatus sum corriges meque mones. ОйЬеѵ тойтои фіЛбтвдоѵ, et nosti illud:

XeLq Xelpa VL7TTEL231.

Епіграма

Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера;

З нею - її Купідон; слово зухвале - в устах:

"Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпійців,

Всі перед берлом моїм хиляться люди й боги".

Мовила. Музи на те: "А над нами, богине, не владна.

Наша святиня не ти, наша любов - Гелікон"232.

Найдорожчий мій Михайле!

Радій у Господі!

Вставши за дві години до утрені й сам із собою розмовляючи, я серед інших благочестивих міркувань склав епіграму. Пам'ятаю, я читав з-поміж грецьких епіграм таку, коли був у монастирі св[ятого] Сергія. Не в змозі пригадати її, я своїми словами передав той самий зміст. Мені здається, вона прекрасно й велично говорить про святилище Муз і гідна бути проспівана сьогодні, коли ми вшановуємо пам'ять трьох великих Учителів всесвіту. О, якби й нам, мій Михайле, вдалося досягнути такої ж вершини доброчесності!

Цього бажає тобі твій Григорій. ЗО січня.

Якщо в грецьких словах, як вони тут написані, я припустився помилки, то виправ і повідом мене. Немає нічого дорожчого за це, і знай правило: рука руку миє.

29

[Харків] 7 лютого [1763 p.]

Ex Erasmi chiliadibus proverbiorum.

Aristoteles, mag [norum] mor alium lib[ro] 2

"Отаѵ (ЗоиЛбцеѲа стфбЬра фіЛоѵ ebrelv ціа фацеѵ фихп П ёцг] каі г) тоитои233.

Quum volumus valde amicum dicere, una inquimus anima mea et hujus. Idem eodem lib[ro]:

’Ecm