Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Поступово скіфський спосіб життя, насамперед все, що стосувалося військової справи, стає престижним. У IV ст. до н. е. серед місцевої знаті поширюється скіфська мода прикрашати одяг золотими платівками із зображеннями в елліно-скіфському стилі. Жінки носили такі самі плаття та прикраси, а також головні убори, як і скіф'янки. На золотих платівках з лівобережних курганів зображено жіночі голівки, вірогідно, з характерними для місцевих племен зачісками: над лобом пишні локони, нижче спускаються чотири коси (по дві з кожного боку). Чоловіки за скіфським звичаєм носили на поясі меч або кинджал і навряд чи значно відрізнялися від степовиків, які з кінця V ст. до н. е. складали вже значну частину місцевого населення.

Про божества і вірування хліборобсько-скотарського населення Лісостепу можна скласти уявлення в основному на підставі археологічних даних. Деякі відомості є у Геродота: про свята на честь Діоніса у м. Гелон, а також про звичаї неврів, які раз на рік на деякий час перетворюються на вовків. «Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни» [Herod., IV, 105]. Деякі дослідники вважають, що легенда про скіфські священні дарунки, які упали з неба (плуг, ярмо та сокира), зародилася саме в середовищі лісостепових племен, і що саме тут провадилися щорічні святкування[369], під час яких ритуальний замісник царя після священної оранки приносився в жертву божеству землі. Можливе також існування тут за скіфської доби культів деяких божеств, що шанувалися згодом слов'янами. Це, насамперед, культ двох богинь-Рожаниць, матері та дочки, а також могутнього чоловічого божества, відомого у слов'ян як Дажьбог. Культи ці мали спільне коріння з античними культами двох богинь (Лато та Артеміди), а також Аполлона. Цьому сприяли глибинні традиції культів, які сягали загальних індоєвропейських вірувань періоду неоліту — бронзи (IV—II тис. до н. е.)[370]. Глибокому проникненню грецьких міфів на північ сприяли також шляхи до щорічних богослужінь, що пролягали з Еллади в країну гіпербореїв. Ними несли священні дарунки в храм Аполлона на Делосі[371]. До скіфського періоду відносять також імена слов'янських богів Стрибога, Хорса, Симаргла, іранські за походженням[372].

Мистецтво. Декоративно-прикладне мистецтво досягло найвищого розквіту в VII—VI ст. до н. е. Це, насамперед, орнаменти чорнолискованого посуду — черпаків, кубків, корчаг, яким не користувалися у повсякденному житті. Вони прикрашалися складними візерунками — заштрихованими трикутниками, ромбами, «шаховим» орнаментом, геометричними колами тощо. Нерідко орнамент був інкрустований білою, рідше червоною, пастою (так званий посуд «жаботинського типу» — за знахідками біля с. Жаботин Кам’янського району Черкаської обл.). Орнамент мав не тільки декоративне призначення, але мусив магічно впливали на вміст посуду, сприяти «родючості» в широкому значенні — тобто достатку припасів, їх постійному примноженню. Значення цих орнаментів не завжди зрозуміле, їх коріння сягає глибинних пластів вірувань давніх землеробів та скотарів. Переважали астральні символи (головним чином сонця), а також рослинні та пов'язані з обробкою землі. Деякі знаки, зокрема, ромбічно-хрестоподібний, стосувалися скотарства[373]. В цій галузі декоративно-прикладного мистецтва суттєвим був вплив східнобалканських племен кінця II — початку І тис. до н. е.

З приходом скіфів у Лісостепу з'являються вироби у звіриному стилі. Найдавніші з них датуються VII ст. до н. е. Це кістяні платівки із різьбленими зображеннями лосів та солярними знаками з кургану біля с. Жаботин, а також золоті прикраси головних уборів жерців — фігурки оленів, коней, солярні емблеми. Зазначені вироби, зокрема, свідчать про раннє проникнення скіфських вірувань разом з їх носіями. В Лісостеповому Подніпров'ї у V ст. до н. е. складається самобутній художній напрям звіриного стилю[374].

Рис. 34. Золоті платівки із скіфських курганів кінця VII — початку VI ст. до н. е. 1 — Переп’ятиха; 2 — Синявка, курган № 100.

У IV ст. до н. е. тут, як і в Степовій Скіфії, поширюються вироби античної торевтики — численні золоті платівки для прикрашення парадного (у тому числі поховального) одягу, обкладки ритуальних дерев'яних келихів, рукоятки мечів та піхов, кінського обладунку. На Більському городищі існувало власне виробництво металевих прикрас, зокрема золотих[375]. Здебільшого золоті вироби прикрашені зображеннями реальних і фантастичних звірів та птахів або людських голів — античних демонів та божеств, а також значно стилізованих «масок». Майже не трапляються зображення цілих людських постатей, а також сюжетні композиції за їхньою участю. Це, можливо, пов'язано з місцевими культурними традиціями та менш значною, ніж у степовій смузі, еллінізацією.

Дрібна глиняна пластика набула розвитку лише в деяких регіонах. У Верхньому Подністров'ї її традиції сягають мистецтва східнобалканських (фракійських) племен. Тут віднаходяться своєрідні жіночі статуетки, а також фігурки коней, корів, свиней, кіз[376]. На Дніпровському Лівобережжі глиняні статуетки трапляються на багатьох поселеннях, але найбільше їх знайдено на Більському городищі. Переважно це вотивні (призначені для жертвоприношень) речі, пов'язані з магією родючості, зокрема землеробськими культами. Вони були оберегами у житлах та святилищах, «замісниками» жертовних тварин (на деяких фігурках є надрізи на шиях). Нерідко також статуетки розбивали задля ритуалу. Є також зображення диких тварин — лося, рисі, ведмедів, бобрів, а також птахів. Під впливом античного мистецтва з'являються зображення грифонів, танцюючих жінок тощо. Значну групу становлять жіночі та чоловічі статуетки з підкресленими статевими ознаками. Останні, вірогідно, були божествами родючості типу еллінського Діоніса. Вони мають аналогії в лужицькій культурі[377]. До цієї культурної традиції належать також культові посудини в образі птахів, які знайдено на деяких скіфських городищах (Більське, Трахтемирівське та ін.) VII—VI ст. до н. е.[378].

На поселеннях Побужжя та Правобережного Подніпров'я глиняні статуетки дуже рідкісні. Можливо, це пояснюється різними культурними традиціями, зокрема, перевагою землеробських чи скотарських культів або відмінністю культової символіки. Знахідки зооморфних статуеток відомі також на поселеннях осілих племен Верхнього Подніпров’я та Волині (племена милоградської культури).

Культові споруди. Найвиразніші з них — глиняні жертовники, нерідко орнаментовані, і зольники — пагорби, що утворилися внаслідок тривалого зсипання золи з вогнищ, а також залишків жертвоприношень (спалень) та ритуальних трапез (кістки тварин, уламки посуду, ритуальні речі — глиняні коржі, різні моделі зерен, плодів, посуду, а також фігурки людей та тварин). Під зольниками і поряд з ними трапляються ями, землянки з залишками ритуальних дій. Традиція спорудження зольників у Лісостепу існувала й у передскіфський період, а виникла вона спочатку у західних районах