Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар - Владислав Едуардович Теліпко

правила судочинства — суттєвий компонент організації судової діяльності. їх повне виконання є найважливішою гарантією законності правосуддя. Правила судочинства формалізовані в таких кодифікаційних нормативних актах, як Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс та ін. Дотримання усіма судами України встановлених законодавством правил судочинства — неодмінна умова успішної діяльності судової системи України

Забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції. Відповідно до Закону, що коментується, Верховний Суд України як найвищий судовий орган, крім здійснення правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, тобто формує єдину судову політику в масштабах усієї держави. Здійснюється де через дачу роз’яснень з питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики. Формалізуються ці пояснення в постановах Пленуму Верховного Суду України.

Обов’язковість виконання на території України судових рішень. Відповідно до ст. 7 Закону, що коментується, судове рішення по справі, яке набрало чинності, набуває сили закону у конкретній справі і є обов’язковим для виконання усіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами на території України. В цьому дістає вияв така якість судової влади, як її повнота. Невиконання судових рішень може мати наслідком притягнення до різних видів відповідальності, навіть до кримінальної.

Єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів. Питання про організаційне і ресурсне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції є одним з найважливіших елементів судової реформи, оскільки воно пов’язане із забезпеченням незалежності судів. Сьогодні ця функція щодо судів загальної юрисдикції, за винятком Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, передана Державній судовій адміністрації України і її органам на місцях.

Фінансування суду виключно з Державного бюджету України. Це найважливіше положення закріплено у ст. 142 Закону, який коментується. Видатки на утримання судів визначені в державному бюджеті окремими рядками по всіх різновидах судів і їх ланках і не можуть бути скорочені у поточному фінансовому році. Надання статусу захищених статтям відповідному розділу державного бюджету, створення спеціального апарату організаційного забезпечення діяльності судів — Державної судової адміністрації сприятиме зміцненню єдності судової системи.

Вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Органи суддівського самоврядування являють собою важливий інститут забезпечення незалежності суддів, який активно впливає на процеси, пов’язані з організацією судів та їх діяльністю. До питань внутрішньої діяльності судів відносяться організаційне забезпечення судів і діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя. Органи суддівського самоврядування повинні сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів ї суддів, стверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами в системі судів.

Організаційними формами судового самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Стаття 18. Спеціалізація судів загальної юрисдикції

1. Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

2. У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація сусідів з розгляду конкретних категорій страв.

В коментованій статті у розвиток основних конституційних положень (ст. 125 Конституції України) законодавець у системі судів загальної юрисдикції виділяє суди загальні і спеціалізовані.

Спеціалізація судової системи (ч. 1 ст. 125 Конституції України) як спеціальний прояв загальнотеоретичного принципу розподілу функціональних повноважень може мати зовнішні і внутрішні прояви. Відповідно до зовнішньої спеціалізації створюється відокремлена підсистема судів, які мають чітко окреслену юрисдикцію і правила розгляду справ. В Україні за цим принципом зовнішньої спеціалізації створено мережу господарських та адміністративних судів, які мають чітко визначену юрисдикцію, діють за спеціальними процесуальними правилами (Господарський процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства). Законом передбачено можливість подальшого розвитку спеціалізованих судових підсистем у рамках судів загальної юрисдикції, що може бути зумовлено розвитком відповідних суспільних відносин. Зокрема, активно дискутуються можливості створення ювенальних судів (які будуть розглядати справи щодо неповнолітніх), земельних судів та ін.

Внутрішня спеціалізація судової діяльності реалізується у функціональному розподілі обов’язків між суддями одного суду, коли створюються спеціальні палати (окремі структурні одиниці) або виділяються окремі судді, які розглядають лише певні категорії справ, віднесених до юрисдикції даного суду. Найбільшого втілення внутрішня спеціалізація набуває в апеляційних і вищих судових інстанціях (виті спеціалізовані суди, Верховний Суд України), де створюються окремі палати по розгляду певних категорій справ. Такий розподіл функціональних обов’язків у рамках одного суду спрямовано на підвищення компетентності судді при розгляді справ, що, у свою чергу, позитивно відбивається на скороченні строків і якості вирішення справ.

Стаття 19. Порядок утворення і ліквідації судів загальної юрисдикції

1. Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.

2. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності.

3. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.

4. Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок утворення і ліквідації судів. Вказаний порядок поширюється на всі суди, окрім Конституційного Суду України і Верховного Суду України, назва і наявність яких закріплені Конституцією України (Розділ VIII ч. 3 ст. 124, ч. 2 ст. 125, чч. 1 і 2 ст. 128, Розділ XII). А тому їхня ліквідація