Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

За Переяславським договором московські залоги мусили стати у Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві й Умані. Вся родина Виговських мала бути видана цареві. За 7-ю статтею договору передбачалось, що артилерія Війська Запорозького мала перебувати в Корсуні, а весь цей повіт «дати на прокорм і на всю справу до гармат». У цьому арсеналі було 24 гармати типу «Октава» (калібр 9 см), 2 — типу «Колюбрина» (калібр 12 см). Це були, звичайно, не всі гармати Війська Запорозького, і арсенал у Корсуні постійно поповнювався. Він був досить потужним, про що свідчить той факт, що коли на р. Росаві відбувся бій між лівобережними полками Самойловича та поляками, то нестачу озброєнь поповнили саме з нього. При військовій артилерії в Корсуні мали перебувати постійно, або майже постійно, обозний, осавул, хорунжий, писар, 30 пушкарів і стільки ж гармашів, 4 шипошники, 12 ремісників (для ремонту гармат), один цирульник, шість стадників, 2 довбиші та 2 коновали. Додамо, що найближчі прибічники Виговського, до котрих належали такі визначні старшини, як Григорій Гуляницький (колишній корсунський полковник), Григорій Лісницький, Антон Жданович, Самійло Богданович-Зарудний, Герман Лобода, довічно не могли мати жодних урядів у Війську Запорозькому[198].

Насамкінець варто сказати кілька слів про долю колишнього гетьмана України Івана Виговського. Після відставки він мусив певний час вести бої проти прибічників Юрія Хмельницького, котрі намагались його полонити. Бої точилися аж у Барі, але Виговському вдалося укритися під опікою короля Речі Посполитої Яна-Казимира, котрий підтвердив його сенаторство і зробив барським старостою. Його брат Данило воював під Смілою і Лисянкою, та корсунський полковник Яків Улізко розбив його під Лисянкою і полонив, а потім видав московським воєводам. За одними даними, Данило помер на шляху в сибірське заслання від ран і побоїв, а за іншими (насамперед російський історик С. М. Соловйов), він був жорстоко закатований московитами. Коли тіло Данила Виговського, понівечене катами (очі були залиті розплавленим свинцем), було привезено у Чигирин, то його дружина Катерина у страшній розпуці й горі кинулася на брата, гетьмана Юрія Хмельницького, проклинаючи і Москву, і брата, який пішов з Москвою на тяжкий союз. Тоді-то козаки, які ще недавно воювали проти Виговського, побачили лихий знак у цьому і глибоко задумалися над результатами своїх дій. Але було вже пізно.

Іван Виговський під час походу Яна-Казимира на Сіверську Україну був серед тих, хто організував антипольські повстання на Правобережжі. У березні 1664 р. його запросили на військову раду в Корсунь, де були присутні гетьман Правобережної України Павло Тетеря, польський воєначальник Себастіян Маховський та інші. Тут його звинуватили в державній зраді й заарештували. 16 березня 1664 р. без суду й слідства зі значними порушеннями законності (сенатора могли судити тільки у присутності короля) Виговського розстріляли у Корсуні на ринку. За даними Чернігівського літопису, його тіло поховали у Великому Скиті (Манявському), а за даними польського мемуариста М. Ємьоловського — у галицькій маєтності гетьмана, с. Руда під Жидачевом[199], але, можливо, що свій останній притулок сподвижник Богдана Хмельницького і гетьман України знайшов під Корсунем у Свято-Онуфрієвському монастирі.

Втрата Україною державної незалежності спричинила надалі криваву Руїну, котра принесла чимало горя всьому українському народові. Українські землі потрапили у вир кривавої війни, яка майже не припинялася, і, що найгірше, до хижих іноземних загарбників (Московська держава, Річ Посполита, Османська імперія та її васали: Кримське ханство і ногайські орди) долучилися й українські полки, які билися по різні боки воюючих коаліцій і самі роздиралися кривавими усобицями. Тяжкі випробування доби Руїни не обійшли стороною і Корсунь.

ісля укладення українсько-російського Переяславського договору (1659 р.) в Україні на короткий час запанував відносний спокій. Впродовж кількох місяців Гетьманщина могла видатися декому навіть досить спокійним краєм, у котрому врешті згасло полум'я війни. Юрій Хмельницький уже як повноправний гетьман видає універсали, які стосуються різних сфер життя держави. Зокрема, 3.12.(23.11) 1659 р., перебуваючи у Корсуні, він видав універсал про надання грецьким купцям права на безмитну торгівлю, права судитися за власними законами. Пізніше, 8.07.(28.06)1660 р., Юрій Хмельницький і його дядько Яким Сомко, очевидно як наказний гетьман, видали там-таки універсал у справі заслуженого козака Чернігівського полку Данила Знойка. Корсунь був тоді доволі спокійним містом, і сюди, як і в Канів, прибували й залишались жити багато хто з київських міщан, насамперед купців (у 1659—1662 рр.)[200].

Невипадково саме в Україну тікає від охопленої війнами Молдавії її колишній господар Костянтин Щербан. Спочатку він побував у Чигирині, де просив гетьмана Юрія Хмельницького про допомогу, як у свій час Василь Лупул просив допомоги у його батька Богдана та брата Тимоша. Юрій Хмельницький таку допомогу пообіцяв, і нібито певна кількість добровольців вирушила до Молдавії. Костянтин Щербан після Чигирина прибув до Корсуня, де й написав 26 (16).06.1660 р. свого листа до московського царя Олексія І. Він доповідав про свої переговори в Корсуні з Ю. Хмельницьким та київським воєводою Шереметєвим і просив царя про надання допомоги для боротьби за визволення Молдавії від влади Османської імперії. З цим листом господар відрядив з Корсуня до Москви трьох своїх бояр: великого постільника Нагула, ключаря Калота та Дмитрія «Александрова». Про нього ж доповідав у Москву посол Юрія Хмельницького до царя корсунський сотник Григорій Подониченко