Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Крицький П. М., фото 1920-х років. З книги: Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. —Ч. 1

Кудря Федір Євдокимович (16.02.1894–1920), сотник, льотчик-дозо-рець. Народився у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Навчався на механічному факультеті Київського політехнічного інституту. Під час Першої світової війни мобілізований до російської армії, закінчив артилерійське училище, служив у 33-й гарматній бригаді. Згодом навчався в Київській школі льотчиків-дозорців і за цим фахом у складі 33-го корпусного авіаційного загону брав участь у бойових діях; останнє звання у російській армії — штабс-капітан. У 1917 р. був активним членом Української партії соціалістів-революціонерів. Восени 1917 р. — комісар Центральної Ради на Південно-Західному фронті. З 16.12.1917 — льотчик-дозорець 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, з 16.01.1918 — «революційний головнокомандувач Південно-Західного фронту», призначений на цю посаду Центральною Радою. Від початку лютого 1918 р. — голова демобілізаційної комісії фронту. Навесні 1918 р. призначений командиром 3-го авіаційного парку в Києві, але 15.06.1918 звільнений зі служби та взагалі з Армії Української Держави. У листопаді-грудні 1918 р. був активним діячем повстання проти П. П. Скоропадського, наприкінці грудня 1918 р. — у січні 1919 р. виконував обов’язки командувача авіацією військ Директорії, згодом став командиром Київського авіаційного парку. На початку грудня 1919 р. долучився до отамана О. Волоха, який із кількома частинами Армії УНР перейшов на бік червоних, і був призначений командиром сотні. Того ж місяця захворів на тиф. По одужанні повернувся в рідне село. У квітні 1920 р. приїхав до Києва, де дочекався приходу польських та українських військ. Вступив до АУНР і був зарахований до резерву управління Повітряного флоту. Виїхав у розпорядження управління до Кам’янця-Подільського, та, крім цього, вступив тут до університету. У липні 1920 р., по відході українських військ із Камянця-Подільського, залишився у місті й вирішив повернутися на батьківщину, однак дорогою — ум. Калинівка Вінницького повіту, був схоплений місцевими органами ЧК. Потому відправлений до Сквирської в’язниці, де підмовляв ув’язнених здійснити колективну втечу. 18.08.1920 був переведений до Києва, а 27.09.1920 колегією Київської губернської ЧК засуджений до страти. У Повітряному флоті УНР також служив урядовцем рідний брат Федора Д. Є. Кудря, який залишився у Радянській Росії та в 1920-ті роки був членом правління «Українбанку» в Харкові (ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 9571, архівно-слідча справа Кудрі Ф. Є.).

Кузьмович Степан (10.12.1893-?), чотар, військовий льотчик. Народився у Тернополі. До Першої світової війни навчався у ветеринарному інституті. 2.09.1914 добровольцем вступив до Легіону УСС австро-угорської армії, згодом закінчив летунську школу. Вступив 25.11.1918 до Галицької армії у ранзі хорунжого, з 5.12.1918 — у запасній летунській сотні. 10.10.1919 дістав звання чотаря Галицької армії. По закінченні Визвольної війни залишився в СРСР і в 1923 р. мешкав у Харкові. Подальшу долю з’ясувати не вдалося. Петро Франко так згадував про С. Кузьмовича: «До літання ставився із захопленням, був спокійний та відважний. Відбув 5 чи 6 летів» (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 14-зв-15; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини, Львів, 1937. — Ч. 11. — С. 10).

Лупул (Люпул) Євген (Іван?) (?—11.02.1919), поручик. Походив з Буковини. На початку 1919 р. вступив до Галицької армії та зарахований у Летунський відділ. 5.02.1919 був важко поранений від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Помер від ран за тиждень у госпіталі м. Золочів. Похований у м. Красне. У спогадах П. Франка Євген (Іван?) Лупул помилково іменується підхорунжим (Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Ляліч Нікола (4.11.1895-?), поручик, військовий льотчик. Народився у с. Кніп, Далмація, хорват. Закінчив реальну школу, військову академію, офіцерську школу пілотів. У складі австро-угорської авіації брав участь у Першій світовій війні. 13.12.1918 добровольцем вступив до Летунського відділу Галицької армії та служив у ньому щонайменше до травня 1919 р. Подальша доля невідома (ЦДАВОУ — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).

Масікевич Іван, військовий льотчик. Перебував у лавах Летунського відділу Галицької армії з весни 1919 р., потому — в 1-му Галицькому авіаційному загоні ЧУГА. Під час знищення загону в Козятині 26–27.04.1920 зміг уникнути полону та пробився до розташування радянських військ. Зарахований до червоної авіації; в складі 13-го Казанського розвідувального авіаційного загону воював з Російською армією генерала П. П. Врангеля. Подальша доля невідома.

Міхенко Леонід Андрійович (30.06.1898-27.02.1938), чотар, льотчик-дозорець. Народився у Тернополі. Закінчив гімназію, навчався в інституті. У серпні 1917 р. мобілізований до австро-угорської армії, закінчив старшинську авіаційну школу, став льотчиком-дозорцем. 1-го листопада 1918 р. у званні хорунжого вступив до Галицької армії, а в грудні 1918 р. перейшов у Летунський відділ. Виконував обов’язки льотчика-дозорця та фотографа. 31.07.1919 підвищений до звання чотаря Галицької армії. 27 квітня

1920 р., під час знищення 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА, залишився у Козятині, був полонений поляками. Згодом перейшов на службу до Армії УНР: зарахований льотчиком-дозорцем до складу 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї. У листопаді 1920 р. разом із льотчиком П. Золотовим здійснював бойові вилети проти червоних військ. Після інтернування Армії УНР на польській території повернувся до Тернополя. Навчався у медичних інститутах у Тернополі, Відні та Празі. З 1923 р. — член Комуністичної партії Західної України. У 1925 р. здійснив подорож до УСРР, де був завербований розвідувальним управлінням РСЧА. 1926 р. через причетність до терористичних актів Української військової організації мусив тікати з Польщі та виїхати до СРСР. Оселився у Києві, працював завідувачем аптеки ім. К. Маркса на вулиці Воровського, 17 (нині — Хрещатик), згодом — завідувачем відділу постачання аптечного управління УСРР. Мешкав на вулиці Короленка, 47, кв. 9 (нині — Володимирська). 9.03.1933 заарештований за справою Української військової організації, засуджений 1.10.1933 до 10 років ув’язнення. Загинув у концтаборі в Каргополі. Брат Л. А. Міхенка Богдан