Засвідчення - Джефф Вандермеєр

Проте більшість його адміністративних та управлінських рекомендацій можна було застосувати до будь-якої організації, якою не керували або, насправді кажучи, керували наполовину — кілька років. Решта було ударами навмання, але з кожним ударом той, хто бив, міг поцілити і в сало, і в когось, на кого наставив зброю. Керманич хотів, щоб потік інформації розгалужувався на кілька напрямів — скажімо, Сью як лінгвіст мала б доступ до засекречених даних інших відомств агенції. Також йому хотілося схвалити давно заборонені приплати і нічні години праці, тому що електрику в будівлі й так тримають увімкненою всі двадцять чотири години на добу. Він помітив, що більшість працівників раніше йде з роботи.

Деякі інші речі не були слушні, але, якщо поталанить, Ґрейс витрачатиме час і енергію, щоб боротися з ним через них.

— Це було швидко, — нарешті вимовила вона, кидаючи йому сторінки його списків через стіл. Сторінки сковзнули Керманичеві на коліна, перш ніж він устиг їх зловити.

— Свій урок я виконав, — сказав Керманич. Хоч би що це означало.

— Сумлінний школярик. Учень-зірка.

— Перший бал, — Керманич наполовину погодився, не певний, чи сподобалося йому, як Ґрейс вимовила ці слова.

Вона ж навіть не вважала за потрібне нещиро всміхнутися на цю відповідь.

— Дозвольте мені перейти до суті справи. Хтось цього тижня втручався в мій доступ до Центру, роблячи запити, розвідуючи навколо. Але або той, хто це зробив, не має жодного такту — або фракція, що стоїть за ним, не має шансів на успіх.

— Я не знаю, про що ви говорите, — мовив Керманич, але його невербальні манери знітилися разом із ним, попри всі його зусилля.

Фракція. Незважаючи на його мрію про те, що Голос є часткою таємних операцій, Керманичеві й на думку не спадало, що його рідна матір, можливо, очолює якусь фракцію, і це автоматично навело його на думки про тіньові операції — разом з опозицією. Його трохи ошелешило те, що Центр може бути таким роздробленим. Наскільки незграбними, недолугими виявилися зусилля Голосу у відповідь на запити Керманича? І проти кого ще Ґрейс використовує свої контакти, як не проти нього?

Відвертий погляд Ґрейс показав йому, що вона думає про його відповідь.

— Тоді, у такому' разі, Джоне Родрігесе, у мене немає коментарів до ваших рекомендацій, окрім того, що я хочу сказати: я почну їх упроваджувати з таким гризьким зволіканням, на яке тільки здатна. Ви неодмінно побачите деякі з них, наприклад, «купити новий засіб для миття підлоги», наступного кварталу. Можливо. Мабуть.

Йому знову явилися видіння: Ґрейс тягне геть біологиню, спроби взаємних знищень, і так до кінця, далі — десь там, у хмаринах, над двома великими скривавленими ескалаторами, вони й надалі роками вестимуть цю свою битву.

Закляклий кивок Керманича — похмуре визнання поразки — був зовсім не тою манерою, яку він сподівався застосувати.

Але вона не скінчила. Її очі палали, коли вона відчинила шухляду і витягла звідти перламутрову скриньку для ювелірних прикрас.

— Чи знаєте ви, що це таке? — спитала вона його.

— Скринька для ювелірних коштовностей? — відповів він, знічений, знову переходячи до наступу.

— Це скринька, повна звинувачень, — сказала Ґрейс, простягаючи це йому як офіру. Цією скринькою для коштовностей я тя зневажу.

— Що за скринька звинувачень? — Хоча він не хотів цього знати.

З клацанням і лясканням розверзлась оксамитова паща, і розсипи жучків-прослушок, знаних Керманичу аж надто добре, покотилися та пострибали по столу в його бік. Більшість з них докотилися до краю столу, але парочка зіслизнула зі списком рекомендацій на коліна Керманичеві. Сопух прогірклого меду знову підсилився.

— Це скринька звинувачень.

Спроба повернути удар, хоча й надто немічна, він це знав:

— Я бачу тут тільки одне звинувачення, повторене кілька разів.

— Я ще не все вийняла.

— Ви хочете зараз її випорожнити?

Вона похитала головою.

— Ще ні. Але я так і зроблю, якщо ви втручатиметеся в справи Центру. І ви можете забрати своїх шпигунів.

Чи не збрехати йому? Це розіб’є його мету донесення послання.

— Нащо мені вас прослуховувати? — з виразом, який — він знав — руйнує його безневинність, навіть попри обурення, здійняте в ньому гарячою хвилею, нібито Керманич був ні до чого не причетним. Бо ось у чому він був безневинний: дія породжує реакцію. Утрата кількох учасників експедицій — отримання кількох жучків. Можливо, вона навіть упізнала деякі з них.

Але Ґрейс була невблаганна:

— Ви прослуховували. А також ви понишпорили в усіх моїх справах, зазирнули до всіх шухляд.

— Ні, я цього не робив. — Цього разу його гнів підживлювався чимось реальним. Він не обшукував її кабінету, просто розмістив там жучки, але тепер ця дія турбувала його, чим більше він про неї думав. Це й поза характером, і ніяк не допомагає реальності, не служить меті, ще й контрпродуктивно.

Ґрейс дедалі терплячіш вела своєї:

— Якщо ви знову це зробите, я оформлю скаргу. Я вже поміняла кодову комбінацію клавіш на своїх дверях. Усе, що вам потрібно буде знати, можете у мене спитати.

Це було сказано невимушеним тоном, але Керманич не думав, що це правда, тому кинувся в атаку:

— Це ви поклали мобільник директорки до моєї сумки?

Він не міг примусити себе спитати в неї дещо більш відверте: «Це ви прибили москіта в мене на лобовому склі?», або щось про директорку і межу.

— Чого, навіщо б мені це робити? — спитала вона, відлунням відгукнувшись на його слова, але вигляд зберігши непідробно здивований. — Про що це ви?

— Лишіть собі жучки як сувеніри, — сказав він. — Віддайте їх до Антикварної Крамниці Південного Округу і продавайте туристам.

— Ні, я серйозно… про що це ви?

Замість відповіді Керманич підвівся, відступив до коридору, не певний, що йому чується ззаду: сміх? Чи ледь викривлене відлуння у повітряному отворі?

14. ГЕРОЇЧНІ ГЕРОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Згодом, коли його поглинули нотатки, і він заткнув ними вуха та очі, щоб забути про Ґрейс — якщо це не він обшукував її кабінет, то хто? — його потурбувало дзвінком експедиційне крило, і схвильований гучний чоловічий голос повідомив, що біологиня «недобре почувається, взагалі… та каже, що зовсім не готова сьогодні брати участь в опитуванні». Коли Керманич спитав, що там не так, той чоловік відповів: «Вона скаржилася на спазми і лихоманку. Лікар каже, що це застуда». Застуда? Застуда — це ж дурниці.

«Коваль