“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

Відомо, що терор — один із основних засобів встановлення деспотії, вона досягається шляхом заборони на інакомислення, загальною підозрілістю, доносами, стратою відступників, впровадженням зачарованої страхом догми, заперечити яку рівнозначно смерті. У разі зради страчують заручників, сім’ю, дітей. Такий терор здійснювався на території колишньої Російської імперії.

Особливу увагу слід звернути на те, що протягом багатьох років сіоністи роблять спроби приписати авторство терору й інших лиходійств у СРСР Й. Сталіну. Це надзвичайно підступний хід, який робиться для того, щоб спрямувати суспільну думку на хибний шлях, відвести від істини. Такі спроби після смерті Сталіна робляться новими сіонодемократами, нащадками сіоно-більшовиків, які, реалізуючи свої підступні плани, здійснювали геноцид руського народу. Це ті годованці тоталітарної сіонобільшовицької системи, які завжди мали привілеї і яких правляча номенклатура завжди приводила до влади. Тому слід чітко усвідомлювати, що саме Ленін, Троцький Лев Давидович (Бронштейн), Свердлов (Ешуа-Соломон Мовшович), Зінов’єв (Радомисльський, Апфельбаум Євсей-Гершен Аронович), Урицький (Мойсей Соломонов), Радек (Радек-Зобельсон Карл Бернгардович) та їхні соратники тих років були теоретиками і практиками, авторами і виконавцями тотального геноциду проти українського народу та інших народів колишньої Російської імперії. Молотови, кагановичі, менжинські, ягоди та інші були лише їхніми здібними послідовниками.

Нерідко можна почути брехливі сіоністські сентенції про жорстоку вдачу руських людей як історично обумовлену рису. Розповсюджувачам цього наклепу, мабуть, є резон для такої фальсифікації. Михайло Глінка у статті “Людина на колінах” наводить такий цікавий історичний факт: “Коли в 1926 році знадобився конкретний виконавець, щоб повісити п’ятьох декабристів, його довго шукали. Більш як п’ятдесят років у Росії нікого не страчували. Виконавця все-таки знайшли, але він нічого не вмів робити — мотузки навіть не здогадався перевірити”[135]. Старше покоління пам’ятає з історії декабристського руху, що коли повісили декабристів, то у деяких із повішених обірвався зашморг, не витримавши ваги тіла.

Руський народ був дуже релігійним і особливо високо цінував християнську заповідь “Не вбий”. А з документальних джерел добре відомо, що масові вбивства невинних людей почалися в 1917 р., коли революціонери, головним чином іудеї, вдалися до терору.

Слід зауважити, що ті, кого ми називаємо сіонобільшовиками були справжніми іудеофашистами. Іудейський фашизм зародився в Іудеї у 6—5 ст. до н.е., коли створювалося так зване П’ятикнижжя — основа єврейської Біблії. Процитуємо: “Когда введет тебя Господь твой в землю, в которую ты идешь, чтобы овладеть ею, и изгонит от лица твоего многие народы... тогда предай их заклятию, не вступай с ними в сговор и не щади их. Но поступи с ними так: жертвенники их разрушь, святые места сокруши, и рощи их выруби, и изображение богов их сожги огнем. Ибо избрал тебя Яхве из всех народов, которые на Земле” (Второзаконие, гл. 7), “.и истребишь все народы, которые Яхве дает тебе: да не пощадит их глаз твой” (Второзаконие, гл. 15). Отже, расова винятковість. Люта ненависть до інших народів. Знищення противника. Викорінення інакомислення. Зачарована страхом догма. Терор. Знищення культури інших народів, пограбування і геноцид. Все, що ти насмілишся сказати поза їх встановленою догмою, є злочином, який карається смертю. Іншими словами, запроваджується заборона на інакомислення, на критику, на свободу особистості. “И случится так, что во всей стране две трети населения будут вырезаны и погибнут, но одна треть сохранится. и они станут почитать Яхве своим богом” (Захарий, гл. 13). Отже, дві третини населення не шкода знищити, аби тільки ті, що залишилися, перетворилися на фанатиків і людожерів. Засновники сіонізму визнають Тору як основу месіанської ідеї обраності: “Я уничтожу все народы не сразу, а постепенно... Богатства язычников будут собраны... Все сребло мое, все золото мое!” (Библия, Хагган, гл. 2:8 и др.). Відмітною рисою іудеофашизму став безмежний цинізм. Ні відсутність сумління, ні сатанинських намірів вони не приховують: “Бог знаходиться в націоналізмі Ізраїлю”, — пророкує рабин Соломон Гольдман.

“Ми виросли разом з богом. У нас є наш національний бог. Ми віримо, що бог — єврей і що немає ні англійського, ні американського бога”, — проголошує інший авторитет Моріс Самуїл.

“Не бог створив іудеїв з їхнім світоглядом, а вони самі створили такого бога і такий світогляд”, — підсумовує Йосиф Кастейн у своїй книзі “Історія і доля євреїв” (1993).

В арсеналі іудеофашистів — міжнародний тероризм, провокація міжусобиць, етнічні війни, революції[136].

Довідка. “У 1900—1902 роках у США було підготовлено 10 000 осіб, переважно євреїв, вихідців із Росії. їхнім завданням було: отримавши зброю і професійну підготовку, повернутися до Росії для організації терору і знищення імперії. Більшу частину коштів на ці цілі виділив єврейський мільйонер і сіоніст Яків Шіфф та інші банкіри США. Саме вони й фінансували революцію в Росії 1905 року і війну Японії з Росією”[137].

Якими були наслідки?

“...Тільки за період з 1902 по 1912 рік... було вбито близько 1000 представників влади, які обіймали провідні посади в державі та її правоохоронних структурах, і понад 1200 було покалічено. Не треба бути великим фахівцем, щоб визначити, які гігантські суми за тих часів були потрібні для проведення такої масштабної кампанії з розпалювання смути й терору в усій Росії”[138].

Твердження більшовиків, що червоний терор був відповіддю на замах на Леніна і вбивство Урицького (в обох випадках це справа рук іудеїв) — брехня, до якої вони вдалися з метою приховати і виправдати свої злочини. Створення вже в грудні 1917 року Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК) — карального органу з необмеженими повноваженнями — коли про будь-який опір не було й