Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Вересень 1917 р. (зі старшинством з 12.10.1916) — отримав звання поручика за ще 5 місяців перебування на фронті та 187 годин 25 хвилин пілотування у бойових умовах.

Ф. В. Алєлюхін, фото 1914 р.

З книги: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва. — 2006

Наприкінці 1917 р. представлений до звання штабс-капітана (зі старшинством з 12.06.1917) за 7 місяців перебування на фронті та 141 годину 25 хвилин польотів під час воєнних дій.

Крім вищезазначеного часу перебував на фронті 9 місяців і додатково налітав у бойових умовах ще 128 годин 30 хвилин.

У грудні 1917 р. 9-й винищувальний авіаційний загін був українізований, 13.03.1918 рештки його демобілізовано. Потому виїхав в Одесу, де 5.04.1918 вступив до складу Армії Української Народної Республіки. Спочатку служив в Одеському авіаційному дивізіоні Армії УНР (потім — Армії Української Держави), згодом — у 2-му Подільському авіаційному дивізіоні (у Вінниці). За сукупністю загальної кількості нальотів на фронті під час Першої світової війни наказом Військової офіції Української Держави був затверджений у ранзі сотника зі старшинством з 12.07.1918. Під час Протигетьманського повстання у складі дивізіону перейшов на бік військ Директорії. 27.11.1918 за розпорядженням Директорії у складі ескадрильї, виокремленій з Подільського авіаційного дивізіону, відбув до Західно-Української Народної Республіки. З 1.12.1918 служив льотчиком у 1-й польовій летунській сотні Галицької армії, згодом перейшов до 2-ї летунської сотні. Під час польоту 10.10.1919 під м. Монастирище був збитий з кулемета денікінцями та потрапив у полон. У грудні 1919 р. утік з полону та приєднався до своєї сотні, яка на той час перебувала в Одесі. Після захоплення 1-го Галицького авіаційного загону у Козятині 26–27.04.1920 перейшов на службу до Армії УНР. Брав участь у роботі авіаційної закупівельної комісії УНР в Італії. Потому служив у 1-й Запорізькій авіаційній ескадрильї Повітряного флоту УНР. У 1922 чи 1923 р. повернувся до Радянського Союзу. Мешкав у м. Мала Вішера Ленінградської області. 18.08.1937 заарештований і невдовзі засуджений до страти. Розстріляний у Ленінграді.

Мав такі нагороди:

Відзнака Святого Георгія 4-го ступеня — 13.04.1915 (№ 194207);

Відзнака Святого Георгія 3-го ступеня — 27.04.1915 (№ 81905);

Відзнака Святого Георгія 2-го ступеня — 25.04.1915 (№ 16254);

Відзнака Святого Георгія 1-го ступеня — 6.09.1915 (№ 3473);

Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та биндою — березень 1916 р.;

Орден Святої Анни 4-го ступеня — грудень 1916 р.;

Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами та биндою — вересень 1917 р.;

Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою — лютий 1918 р.;

Орден Зірки Румунії кавалерського ступеня — березень 1918 р.

(ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 243–246; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).

Арватов Юрій Гнатович (1896-10.12.1937), хорунжий, військовий льотчик. Народився у м. Вержболово Сувалкської губернії. У 1916–1917 рр. навчався в англійській авіаційній школі у м. Кройтон, з весни 1917 р. як військовий льотчик воював на Південно-Західному фронті. У 1919 р. служив військовим льотчиком у 1-му Запорізькому авіаційному загоні Повітряного флоту УНР. На початку 1920 р. з групою інших українських льотчиків влився до складу 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА. Під час загибелі загону 26–27.04.1920 у Козятині втік з оточення на літаку та дістався до Києва.

Радянський військовий льотчик Ю. Г. Арватов, фото кінця 1920-х років. З книги: Спатарель И. К. Против черного барона. — Москва. — 1967. — С. 161

Потому був призначений червоним військовим льотчиком спочатку до 21-го, а потім — до 23-го розвідувального авіаційного загону РСЧА. З осені 1920 р. — командир 9-го авіаційного загону РСЧА, який діяв проти білогвардійських військ П. Врангеля. У середині жовтня 1920 р. очолив авіаційну групу 4-ї радянської армії РСЧА, що брала участь у штурмі Перекопу та взятті Криму. Особисто відзначився в бойових повітряних операціях проти білогвардійців. 1921 р. за діяльність під час ліквідації армії генерала П. Врангеля нагороджений орденом Червоного прапора. Після закінчення громадянської війни очолював 4-й авіаційний загін Робітничо-селянського Червоного флоту. У 1924 р. створив повітряний міст між СРСР та Афганістаном, очолював переганяння радянських літаків з Термеза до Кабула. За успішне виконання цих завдань у 1924 р. нагороджений другим і третім орденами Червоного прапора. Одружився на рідній сестрі майбутнього радянського маршала М. М. Тухачевського Єлисаветі. У 1930-ті роки працював заступником директора з технічної частини радянсько-німецького товариства повітряних сполучень «Дердлуфт». 14.07.1937 заарештований за справою маршала М. Тухачевського, звинувачений у шпигунстві, засуджений до страти 10.12.1937. Похований у братській могилі на цвинтарі «Комунарка» під Москвою.

Байвенко Володимир Онисимович (02.09.1885-?) підполковник, військовий льотчик. Народився у Житомирі. Закінчив Рівненське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1906), служив у 126-му піхотному Рильському полку (Острог). У 1907 р. склав іспит на звання військового інженера при Миколаївському інженерному училищі та перевівся до 5-го саперного батальйону (Київ). Закінчив Офіцерську військову авіаційну школу (1913). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. На початку 1916 р. потрапив до німецького полону. Після повернення з полону, з 01.03.1918 р. — пілот 1-го Волинського авіаційного дивізіону військ Центральної Ради, згодом — Армії УНР та Армії Української Держави. З 01.11.1918 р. — помічник командира цього дивізіону. 30.01.1919 р. став командиром 1-го кадрового Республіканського авіаційного дивізіону Дієвої армії УНР. З 20.04.1919 р. — голова технічного відділу інспекції авіації та повітроплавання Дієвої армії УНР. 1.07.1919 р. призначений начальником 1-го відділу Учбового дивізіону Авіаційної школи УНР, яка мала створюватися інспекцією авіації Повітряного флоту УНР.

1.08.1919 р. поставлений помічником командира 1-го Київського авіапарку Дієвої армії УНР. З 25.03.1920 р. перебував у резерві старшин Військово-повітроплавної