Ялта. Ціна миру - Сергій Миколайович Поганий
Поки союзники все ще відновлювалися після катастрофи в Арденнах, ніхто не ставив під сумнів, хто першим займе німецьку столицю. Зрозуміло було, що це буде Червона армія. Коли Роберт Гопкінс, син радника президента Гаррі Гопкінса, під час конференції звернувся до Сталіна та попросив дозволу приєднатися до одного з радянських підрозділів, щоб він міг стати першим американським оператором, який в’їде в Берлін, Сталін погодився. Ніхто не сумнівався, що першими в Берлін увійдуть підрозділи Сталіна. Усі в Ялті вважали, що радянське захоплення нацистської столиці є тільки справою часу. Лише згодом, коли армії генерала Ейзенгауера остаточно перетнули Рейн 7 березня, Сталін спробував обдурити союзників, запевнивши Ейзенгауера, що Берлін утратив своє стратегічне значення. Тим часом він наказав своїм генералам прискорити підготовку до фінального нападу на німецьку столицю[135].
Сталін, можливо, не досягнув своєї головної мети в перший день конференції — обіцянки великого наступу на заході в лютому — але його зусилля не були марними. Він брав активну участь у дискусіях, ставив важливі питання про операції союзників на Заході, демонструючи знання про військову стратегію та тактику, які були набагато глибшими, ніж знання Рузвельта або Черчилля, і давав поради з військових питань. Дісталося навіть генералу Маршаллу: йому довелося робити припущення, відповідаючи на питання Сталіна про кількість бронетанкових підрозділів союзників, які мали брати участь у майбутньому західному наступі. Домінуючи в дискусіях, Сталіну вдавалося це робити таким чином, щоб не здаватися ні претензійним, ні нав’язливим.
Кадоґан розповів лорду Морану після зустрічі: він «боявся, що Сталін скаже: “Ми зробили наш шмат справи, і це все, що ми можемо”, — але так не сталося. Сталін сказав, що союзники не просили його наступати. Він здійснив цей наступ у товариському дусі. Передбачав його на кінець січня, але посунув його вперед з огляду на події на Західному фронті. Однак, попри зміщення дат, офензива пройшла краще за його сподівання. Тепер він хотів, щоб союзники розповіли йому, як він може допомогти». Зі свого боку, Стеттініус був готовий узяти заяви Сталіна за чисту монету, але не був упевнений, як розуміти сталінське зауваження, що він почав наступ без прямого запиту або тиску союзників. Зрештою, він припустив, що радянський лідер виголошував під запис офіційну позицію, котра призначалася для яструбів у Політбюро на кшталт Молотова.
Популярність Сталіна на Заході ніколи не була вищою, ніж під час Ялтинської конференції. Журнал Time 5 лютого надрукував його портрет на обкладинці на честь успіху зимової офензиви Червоної армії. «У грудні, коли Рундштедт здійснив прорив у Арденнах, для західних союзників настали похмурі важкі дні, — йшлося у статті. — Минулого тижня, коли армії Йосипа Сталіна обрушилися на східний Рейх, маятник знову хитнувся до рожевого оптимізму. Можливо, його хитало надто сильно»[136].
Розділ 7
Німецьке питання
Коли 5 лютого о четвертій годині пополудні розпочалося друге засідання конференції, Рузвельт був рішуче налаштований надати своєму досі формальному головуванню на конференції більш вагомого змісту. Він прагнув визначити порядок денний подальшого обговорення. Оскільки воєнні питання «Велика трійка» вирішила напередодні, він запропонував передусім затвердити зони окупації в Німеччині. Проте насправді найбільше переймався участю Франції в окупаційному режимі — він виклав це питання Сталіну під час особистої зустрічі за день до того.
Перш ніж хтось міг відреагувати, Рузвельт передав Сталіну карту Німеччини, на якій було позначено зони окупації. Сталін, не відхиляючи пропозиції Рузвельта напряму, запропонував власний порядок денний. Питання, які він хотів «додати» до списку президента, включали можливе розчленування Німеччини, створення нового уряду, узгодження практичного значення терміна «безумовна капітуляція» та виплату репарацій. Цю саму програму Молотов представив західним колегам за кілька годин до того; вона не залишала місця для обговорення французького бажання приєднатися до «Великої трійки» в механізмах контролю над окупованою Німеччиною.
Рузвельт запропонував своєрідний компроміс, відзначивши, що пропозиції Сталіна можна було б розглянути в контексті обговорення окупаційних зон. Однак радянський лідер не був готовий до компромісів. Він зазначив, що хоче з’ясувати, чи лідери союзників і далі стояли на своїх попередніх позиціях щодо розчленування Німеччини. Сталін стверджував, що Рузвельт і Черчилль колись говорили про таке розчленування і висували конкретні плани: президент пропонував розділити Німеччину на п’ять держав, а прем’єр-міністр — на дві. Сталін тоді зазначив, що підтримує позицію президента. Він також вважав «прийнятним» поділ Німеччини натроє, як пропонував Черчилль у Москві в жовтні 1944 р.
У розпорядженні Сталіна були підготовлені його експертами із зовнішньої політики плани поділу країни на чотири, п’ять і сім держав. Радянський лідер був явно гнучким у цьому питанні. У подальшій дискусії Сталін проявив майстерність переговірника. Запитуючи, чи «президент або прем’єр-міністр досі віддані принципу розчленування», він поставив західних лідерів перед вибором: або вони беруть на себе зобов’язання із розчленування, або визнають, що змінили попередні позиції і відповідно пояснюють, чому так сталося. У будь-якому разі вони втрапляли у незручну ситуацію. І Рузвельт, і Черчилль розуміли, що їх утягнули в обговорення питань, які вони радше залишили б за межами конференційної зали[137].
П’ятого березня 1945 р., рівно за місяць після цієї розмови в Ялті, журнал Time опублікував політичну колонку «Привиди на даху», написану Віттейкером Чемберсом. Автор, давній симпатик комуністів, котрий тепер став затятим антикомуністом, стверджував, що цар Микола II, колишній володар Лівадійського палацу, похвалив би Сталіна за його досягнення в Ялті. Справді, чимало елементів сталінської політики щодо Європи наприкінці Другої світової війни, здавалися безпосередньо запозиченими в імператора-попередника. Територіальні зміни та надбання Сталіна близько відповідали стратегічним цілям, які цар сформулював на початку Першої світової війни[138].
«Великі зміни відбудуться передусім у Німеччині», — заявив російський імператор французькому послу Морісу Палеологові 21 листопада 1914 р.
Як я вже сказав, Росія анексує колишні польські території та частину Східної Пруссії. Франція, безумовно, забере назад Ельзас-Лотарингію і, можливо, також отримає Рейнські області. До Бельгії повинні приєднатися значні території навколо Аахену, адже вона цілком заслуговує на це! Що стосується німецьких колоній, то Франція та Англія поділять їх на власний розсуд. Крім того, я хотів би, щоб Шлезвіґ, включно із зоною Кільського каналу, відійшов до Данії... А Ганновер? Чи не було б розумним відродити Ганновер? Створивши невелику незалежну державу між Пруссією та Голландією, ми закладемо міцне підґрунтя для надійного миру в майбутньому. Зрештою, саме цим варто керуватися у наших роздумах та діях. Наші діяння можна буде виправдати перед Богом та Історією, тільки якщо вони надихатимуться величними моральними ідеями та рішучістю забезпечити мир у світі на довгі часи[139].
Сталін навряд чи згадав би про
