Ялта. Ціна миру - Сергій Миколайович Поганий
У січні 1945 р. солдати Третього Білоруського фронту помстилися за поразку 1914 р., прорвавши німецьку оборону поблизу Мазурських озер. Це поклало кінець надіям Гітлера на припинення радянського просування там, де силам кайзера Вільгельма вдалося відбити імперську російську армію. Розлючений фюрер звільнив генерала Фрідріха Госсбаха, який очолював Мазурську оборонну лінію, але це ніяк не поліпшило ситуацію. Уночі проти 2 лютого війська радянської 31-ї армії під керівництвом генерала Петра Шафранова захопили Ландсберґ, потрапивши на перші шпальти газет на момент відкриття Ялтинської конференції.
Ландсберґ швидко зник із газетних передовиць, але битва за місто тільки починалася. Незабаром після несподіваного захоплення німці вдалися до контратаки, взявши місто в кільце та почавши облогу. Протягом наступних семи днів, тобто майже всієї конференції, радянські війська утримували місто, відбиваючи німецькі контрнаступи. У деякі дні вони мали витримати вісім хвиль німецького штурму. Обложені командири Червоної армії мобілізували кожного доступного солдата, у тому числі й жіночий медичний персонал, для боротьби з ворогом. Кожен німецький танк, знищений артилеристами, приносив їм військові відзнаки. Молоді армійські медсестри підбирали гвинтівки і воювали з особливою рішучістю, оскільки боялися не так смерті, як бути схопленими німцями живими. Після тижня жорстоких боїв німецькі війська були відкинуті назад, і облога міста закінчилася, хоч битва тривала в околицях.
Оскільки радянські танкові армії сконцентрувалися на центральному секторі фронту, війська в Пруссії повинні були імпровізувати і використовувати польову артилерію як штурмові гармати. Жертви були величезними. Артилеристові з України Василю Бурлаю, якого в лютому нагородили військовим орденом за знищення німецького танка, пощастило значно менше у відкритому поєдинку з іншим танком наступного місяця. Четвертого березня, коли він та його екіпаж переміщували свою гармату до німецьких оборонних споруд, у них поцілив снаряд із німецького танка. Бурлай був поранений, але вижив. Багато його товаришів загинуло. Ця «дуель» відбулася на околиці Ландсберґа за місяць після того, як радянські газети оголосили про «визволення» міста. До того часу загинув радянський верховний командувач у Східній Пруссії генерал Черняховський, убитий 18 лютого вогнем супротивника біля Кеніґсберґа. Столиця Східної Пруссії не потрапить до рук Червоної армії аж до 9 квітня 1945 р. Німці продовжать воювати на берегах Східної Пруссії та Померанії впродовж весни, тож радянські плани ведення зимового наступу довелося неодноразово переглядати[132].
Після презентації Антонова генерал Маршалл описав ситуацію на Західному фронті та окреслив плани союзників щодо подальшого наступу. Маршалл був першим американським генералом, котрий отримав п’ятизірковий ранг, ставши генералом армії 16 грудня 1944 р., за два тижні до свого 64-річчя. Він був планувальником і локомотивом, який забезпечив неймовірне розростання армії США з усього лише двохсот тисяч до понад восьми мільйонів осіб. Маршалла вважали найбільш відповідною особою для керування вторгненням союзників до Франції, але Рузвельт хотів утримати його при Білому домі. «Я не зможу спати спокійно, якщо ви поїдете із Вашингтона», — сказав йому президент.
Високошанований військовий командир, до якого навіть президент не наважувався звертатися на «ти», тобто на ім’я, Маршалл випромінював владу та компетентність. «Німецький виступ в Арденнах було щойно ліквідовано, і сили союзників просунулися в деяких областях далі попередньо утримуваної лінії, — повідомив учасникам Ялтинської конференції Маршалл. — Протягом останнього тижня генерал Ейзенгауер перегруповував свої сили та проводив операції, спрямовані на усунення залишків ворожих сил у південній частині сектора на північ від Швейцарії». Він окреслив військові плани західних союзників: у лютому повинні відбутися дві менших операції, але великого наступу або форсування Рейну до 1 березня не буде. «Перехід буде здійснено, тільки-но вдасться досягти річки, але необхідно визнати, що лід робить небезпечною будь-яку переправу до 1 березня», — сказав він.
Звіт Маршалла справив позитивне враження на західних військових командирів, але не вразив їхніх радянських колег. Вони не утрималися від порівняння власних успіхів зі скромними досягненнями своїх союзників. Пізніше адмірал Кузнєцов писав: «Він сказав, що німецький прорив у Арденнах ліквідовано і що сили союзників досягли тієї лінії, яку вони утримували. Це означало, що вони утримують свої початкові позиції, а не просуваються вперед». Скептицизм Кузнєцова передавав настрій радянської преси. Одна газета навіть припустила, що «радянські операції в самому лише Будапешті затьмарювали масштабом усе, що сталося на сьогодні на Західному фронті».
Доповідь генерала Маршалла переконала Сталіна, що союзники серйозно налаштовані почати перші атаки на німецькі позиції у лютому, але не мають ресурсів для великого наступу до березня. Він відкинув своє прохання про вторгнення до Руру або перекидання військ з Італії на північне узбережжя Адріатичного моря та люб’язно зауважив, що радянські делегати «пояснили свої бажання членам Альянсу, але вони дізналися з дискусії, що їхні бажання вже виконані»[133].
Сталін подзвонив Жукову 6 лютого і сказав йому припинити наступ і розвернути дивізії на північ. Плацдарми на протилежному березі Одри треба було розширити й захистити, але Берліну доведеться зачекати. Рішення зупинити війська Жукова на Одрі було суперечливим. Генерал Василь Чуйков, герой Сталінграда й командувач однієї з армій Жукова, згодом розкритикував свого колишнього начальника за те, що той не намагався переконати Сталіна продовжувати наступ на Берлін. Німцям не вистачало солдатів для захисту столиці, а її падіння закінчило б війну раніше і врятувало б сотні тисяч життів. У своїх спогадах Чуйков порівняв радянську операцію у Східній Пруссії у січні та лютому 1945 р. з діями російських військ у регіоні Мазурських озер у серпні та вересні 1914 р., проте стверджував, що краща координація радянських військ забезпечила б їм успіх.
Оцінку Чуйкова не поділяв маршал Жуков, який у власних спогадах провів паралель між радянським маршем на Берлін 1945 р. та атакою Червоної армії на Варшаву 1920 р., коли червона кавалерія просунулася надто швидко, а відсутність координації між двома радянськими фронтами призвела до поразки революційної армії, із подальшою втратою Західної України та Білорусі. Жуков вважав, що історія могла повторитись, якби Червона армія продовжила марш на Берлін у лютому 1945 р.[134]
Цілком можливо, що гіркий досвід 1920 р. впливав на думки не тільки Жукова, а й Сталіна. «Чудо над Віслою», як поляки називали свою успішну оборону Варшави, мало безпосередній вплив на ранню кар’єру Сталіна як військового стратега. Як політичний комісар одного із двох фронтів Червоної армії, що рухалися до Польщі, він наказав військам напасти на Львів, а не концентрувати всю силу на Варшаві, як це передбачалося планом, схваленим молодим перспективним радянським командувачем Михайлом Тухачевським. Бажання Сталіна взяти лаври завойовника Львова призвело до воєнної та політичної катастрофи, оскільки поляки перехопили ініціативу та відкинули радянські війська, спочатку від брам Варшави, а потім далеко на схід. Сталін ніколи не забув приниження 1920 р. У липні 1937 р., на початку Великого терору, він розстріляв Тухачевського, але, мабуть, засвоїв той урок. Його армія не припуститься двічі тієї самої помилки.
Хоч Сталін зупинив наступ армій на захід у лютому, Берлін залишався головним призом. Члени радянської військової
