Бої Хмельницького - Юрій Тис-Крохмалюк

А коні це була найбільша турбота гетьмана. Хмельницький мав подостатком справної козацької піхоти і тому приймав лише кінних і добре озброєних повстанців. Як зізнають бранці з повстанського полку — в польському таборі: «хто приходить піхотою, відсилають назад».

Врешті-решт коли Богун розгромлює польські передові полки, і поляки завертають назад під Берестечко, Хмельницький переходить через Козин і, форсуючи на дві переправи річку Пляшівку в півтора милі понижче польського обозу, стає на берестецьких полях, віч-на-віч проти сильно укріпленого польського війська.

Місце бою. Польське військо йшло з Сокаля вздовж річки Спасівки і річки Судилівки трьома шляхами; південним через Вигоду і Стремильче, середнім — почерез Фусів і Стоянів північним берегом річки Судилівки, та північним — почерез Любачівку понижче річки Липи.

Переправилися через річку Стир, стали під Берестечком на правому березі річки й окопали табір, що від тилу спирався на річку й місто, праворуч доходив до лісу, а ліворуч — до багон. Перед табором простягалася велика піскувата рівнина з невеличкими горбами. Рівнина припирала від півдня й від південного заходу до густого великого лісу, від півночі — до річки Стиру, а від північного сходу до річки Пляшківки. Ті річки плили серед глибоких і недоступних багон, порослих багонним чагарником. Від південного сходу місцевість була відкрита й лише з тієї сторони могли прийти козацькі сили.

Місце бою, де станув польський табір, було догідніше для поляків, ніж для Хмельницького. Рівнина була доволі широка для розгорнення польських сил, а заразом ліс і багна не дозволяли козакам на флянковий обхід. Щодалі то рівнина все більше звужувалася і в місці, де мав розгорнути своє військо Хмельницький, не було вже змоги використати всіх українських сил якслід.

Тактика Хмельницького зводилася в основному до того, що бій починався на крилах, і після фронтального наступу, виконаного силою піхоти й вогню, знаходив свою розв'язку знову на крилах: кіннота обходила їх і нищила олійність ворога, заходячи навіть на його тили.

На берестецькому терені ця давня українська тактика натрапляла на величезні перешкоди, а до того ще й не можна було якслід використати татарських сил, що мали за завдання виконувати флянкову акцію проти польського війська. Татарська й козацька кінноти були змушені оперувати вздовж польського фронту, бороненого сильним вогнем артилерії й піхоти.

Та все мінялося в разі, якщо б бій програли поляки. Тоді не маючи іншої дороги відступу, як лише повільну й важку переправу почерез Стир, були б вповні віддані в руки Хмельницького.

Поляки були свідомі цієї небезпеки і це викликало чималі суперечки в їх таборі. Були спротиви королівським наказам і ту небезпеку висовувано там тоді, як поважний арґумент за перенесенням табору в інше місце.

Українське військо прийшло з південного сходу й зайняло найвищі горби: 216 м, 228 м і 223 м. Терен давав змогу розгорнутися лише отабореній піхоті. Козацька й татарська кінноти правого українського крила, стиснуті піхотою й багном, не могли виконати якслід своєго завдання й почасти оперували в грузькому терені. Подібно й татарська кіннота лівого українського крила не могла маневрувати на польське праве крило й була змушена наступати майже фронтально на польські головні сили.

Таким чином місце бою було небезпечне для поляків і невигідне для українців. Недаром Хмельницький хотів відтягнути короля з-під Берестечка; та й більшість польських старшин теж не була вдоволена з обраного місця бою.

Але як ми вже бачили, обставини склалися так, що і українські і польські війська, хоч нерадо, але мусіли станути під Берестечком.

БІЙ (І фаза). Перші дрібні сутички передових козацьких і татарських кінних загонів, що їх вислав Хмельницький для розвідки, почалися в середу, 28-ого червня.

Підступаючи під польський табір, ті загони розбили відділ польської челяді, що вигнала коні на пашу на віддаль декількох кілометрів від табору, і так здобули для себе кілька тисяч коней.

Около полудня козацькі й татарські загони появилися перед польським табором. Проти них виїхали відділи польської кінноти, і між іншими також Я. Вишневецький. Ці відділи козаки розбили і під вечір герці припинилися.

Другого дня, в четвер, 29-ого червня билися передові козацькі й татарські полки. Польські кінні полки, що вийшли в поле під проводом великого коронного гетьмана М. Потоцького, не мали опертя об таборові шанці та через велику віддаль не могли користати з вогневої підтримки власної артилерії. Після довших сутичок бій розгорівся й закінчився кривавою невдачею для поляків. Татари вдарили на ліве польське крило й, обстрілювали його з луків, зайшовши від заду та відділили польську кінноту від табору. Наступ козаків на праве польське крило скінчився розгромом полку С. Чарнецького й гусарської хоругви Потоцького. З величезними втратами в людях і знатних старшинах поляки спішно завернули до табору. На цьому закінчився бій, бо українська кіннота не могла наступати своїми дрібними силами на укріплений табір.

Тогочасні польські реляції подають, що в цьому бою був присутній Хмельницький. Самі поляки не могли надивуватися тій скорості та справності, з якою козаки розгорнули свою кінноту й кинули її в бій.

Того ж дня переправилася через річку Пляшівку перша частина козацьких головних сил і частина табору.

Вислід вступного бою заповідав полякам невеселі вигляди на майбутнє. Все ж таки успіхи українського війська треба приписати в великій мірі місцевостевим умовинам. Порівняно невеликі числом воюючі відділи української й татарської кінноти мали змогу переводити акцію на крила польських полків.

Вночі відбувалися в обох таборах воєнні наради. Хмельницький рішив розпочати облогу польського табору, розраховуючи на малу витривалість поляків у бойових невигодах і на нелад серед війська й вищого польського проводу, про який був знамените поінформований. Томущо звечора і вночі цілий козацький табір і орда перейшли річку Пляшівку, можна було зайняти всі переправи і зі світанком стати в полі готовим до бою.

В польському таборі рішено почати головну битву зараз зранку, доки українське військо приготовиться до бою. До цього рішення змусила поляків акція козацьких відділів, що підійшли щільно під польський табір і недозволяли нікому з нього вийти. Коням, запертим в таборі, загрожував голод, а тоді стала б безсилою й кіннота