Московство - Павло Штепа
Як це властиве московській владі, брехню переназвали «окозамилюванням». Не хто інший, як Верховна Рада СРСР законом від 24 травня 1961 визнала: статистика і навіть офіційні промови керівників, ухвали найвищої влади були суцільною БРЕХНЕЮ, окозамиленням. План розбудови господарства 1957 року складався, щоб показати світові «грандіозні масштаби» досягнень соціалістичного ладу на гучному святкуванні 40-ї річниці СРСР. Відсвяткувавши ту річницю, відкинули (в березні 1959 р.) і той «грандіозний» план. План розвитку господарства, ухвалений 1961 року на ХХІІ з’їзді КПРС, був окозамилюванням, бо ж передбачав збільшувати промисловість на 15% щороку. Навіть за фальшованою «статистикою» промисловість СРСР зростала щорічно лише на 6% (європейські та американські фахівці вирахували на підставі московських же даних, що зростала не більше як на 3%). Окозамилювання цього плану виявилося через два роки. Уряд СРСР закупив 1963 року в Канаді 6,8 млн. тонн пшениці, в Австралії 1,8 млн. тонн, навіть у бідній Румунії — 400 тисяч тонн. У Франції купив 80 тисяч тонн борошна, у Західній Німеччині — 35 тисяч тонн. Крім того, в США 2,7 млн. тонн. Разом — 11 мільйонів 800 тисяч тонн[157]. А до 1917 р. Україна сама продавала 8,6 мільйонів тонн зерна щороку.
Визнавши існування окозамилювання, влада дозволила пресі писати про окремі його з’яви. «Дехто з керівників прикривав хиби та нестачі в сільському господарстві та в промисловості гучними словами, обіцянками, що їх ніколи не виконував, окозамиленням, нереально високими зобов’язаннями і подібним шахрайством»[158].
«Голова колгоспу Сорокін записував до прибуткових книжок молоко, що його не мав, а потім виписував те молоко на годівлю телят, поросят, яких не було взагалі в колгоспі. Навіть записував, що 20% молока випили доярки та скотарі. Голова райвиконкому Бризгалов дав премію цьому колгоспові за збільшення надоїв молока. Інший колгосп звітував, що засіяно 100 га кукурудзи, а перед жнивами одержав посвідку, що та кукурудза загинула»[159].
Керівники колгоспів, районів, областей фальсифікують у звітах мільйони центнерів зерна, городини, мільйони голів худоби, свиней, курей, що їх виростили, виплекали колгоспи… лише на папері. Мільярди квадратних метрів новобудов існують лише у звітах.
Окозамилювання бачимо у всіх без винятку галузях життя: у літературі, мистецтві, науці, політиці, господарстві, законах, наказах, з’їздах. Всі «замилюють». Поруч із хабарем окозамилювання стало головним способом врятувати голову в тому безладді, що називається «планове господарство».
І тут можна простежити давню московську традицію. Скажімо, в Московщині був 1603 року великий голод. Цар Борис Годунов не хотів, щоб про нього дізналася Європа і заборонив голодним та голодранцям виходити вдень на вулиці в тих містах, де жили чужинці. В Москві, крім того, влаштував походи добре зодягнутих, здорових людей під вікнами іноземних посольств.
За часів голодомору України 1933 року в Москві перебував французький прем’єр-міністр Е. Еріо. В Європі ширилися чутки про голод в Україні. Отже, москвини хотіли, щоб той на власні очі переконався, що ніякого голоду нема. У Києві тисячі людей чистили, фарбували стіни будинків на Хрещатику та виставляли на вітринах усілякі товари. В день приїзду Е. Еріо влада видала комсомольцям, комуністам новенький одяг і вивела їх на Хрещатик вітати гостя. Проїхавшись Хрещатиком та поївши-попивши на розкішному прийомі, Еріо повернувся до Франції і офіційно заявив, що жодних ознак голоду в Україні не бачив. За часів голодомору не дозволялося поїхати до України жодному іноземному кореспондентові, крім тих, які продали своє перо Московщині і писали до американських газет, що ніякого голоду в Україні немає.
Коли Катерина ІІ захотіла подивитися на Україну, її фаворит Потьомкін набудував на Дніпрових берегах театральні лаштунки гарних сіл, великих мостів тощо. Катерина була дуже задоволена «достижениями», і дала йому в нагороду 42 тисячі десятин козацької землі, обернувши вільних селян на кріпаків.
Ще одна форма брехливості в СРСР. У всьому світі новоухвалений закон стає правосильним і обов’язковим лише по його оприлюдненні. Із 7 тисяч законів, ухвалених Верховною Радою СРСР, оприлюднено лише кілька сот. З 390 тисяч указів уряду СРСР оприлюднено лише кілька тисяч[160]. Позначку «секретно» мають 95% документів уряду після 1917 р. За московськими законами і до, і після 1917 р. «секретні», НЕоприлюднені закони є правосильні й обов’язкові. Така от «правосвідомість».
Москвини від першопочатків своєї держави замкнули кордони, щоб європейці не дізналися про справжню Московщину. Упродовж своєї історії москвини постійно замилювали очі іноземцям. Саме цій меті слугує багато оприлюднених законів. Найліпшим прикладом є оприлюднена Конституція СРСР. У ній немає слова правди, кожне з них треба читати навпаки: якщо написано «має право», треба читати «НЕ має права». Наприклад, право народів СРСР вийти з Союзу. Або право вільного слова, зборів, молитви, відкритого суду та інших «прав». Європейські та американські науковці написали тисячі книжок про СРСР, виходячи з документів, що їх Московщина оприлюднила, щоб обдурити чужинців. І дуже часто їй це вдається. Це теж давня традиція Московщини, але в СРСР значно вдосконалена. Царська і більшовицька Москва обдурила чи купила малоросів брюховецьких, кочубеїв, галаганів, яворських, ягужинських, розумовських, безбородьків, гоголів, драгоманових, винниченків, скоропадських, скрипників, чубарів, любченків, тичин, корнійчуків, шелестів, кириченків і т. п. А по Другій світовій війні зуміла надбати мільйони малополяків, малочехів, малоболгар, маломадяр, малонімців, малофранцузів, малоіталійців, малоанглійців, малоамериканців, мало-… не всіх народів, в особі отих піків, торезів, кадарів, гомулок, тольяттів, димитрових, берутів, фостерів.
Московський монархічний уряд мав у світі лише кілька сотень чужинців (не рахуючи чехів, сербів, болгар), що служили Московщині, та й тим Московщина мусила платити. Московський соціалістичний уряд має десятки мільйонів таких своїх п’ятих та шостих колон. Всі брюховецькі, драгоманови, скрипники разом не варті Московщині й частки такого малоамериканця, як міністр закордонних справ США Дін Раск, з його політикою підтримки «единой, неделимой России». І таких американців є чимало на найвищих посадах, а до них ще додамо журналістів, редакторів, професорів, радіокоментаторів, письменників, ба навіть священиків разом з єпископами, які щиро слугують «матушке России» не гірше за самих москвинів. Уряд
