Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський

Як бачимо, не підійшли О. А. Спіцину ні південноросійські, ні середньоросійські кургани. Не знайшли слідів наших предків у "Володимирській області". Жодного!

А скільки дисертацій в українській історіографії написано на цю тему — "про перетікання слов’ян трьома шляхами". Як бачимо, О. А. Спіцин не побажав "родичаться" з "малоросами".

Однак що цікаво: і "смоленські кривичі" не мали абсолютно ніякого стосунку до мерянських курганів IX—X століть, тому що їхні кургани відрізнялися від курганів мері.

Послухаймо самого О. Спіцина, з іншої його праці "До історії заселення Верхнього Поволжя росіянами": "Найстарші пам’ятники давнини в країні смоленських і полоцьких слов’ян—подовжені й довгі кургани, із залишками спалення трупів. Перші можна відносити до IX ст., другі почасти до кінця IX, почасти до X ст. Це найбільш характерні старожитності кривичів даного часу, рясно поширені в їхніх землях і геть-чисто відсутні в районі російських племен південних і східних (у країні Моксель. — В. Б.) [13, с. З—4].

Однак ні О. С. Уваров, ні його численні колеги серед багатьох тисяч розкопаних курганів не знайшли ні єдиного довгого або подовженого кургану. Винятково круглі й всі як один — невисокі. Навіть сам О. Спіцин розумів анекдотичність ситуації, тому й писав:

"Майбутні дослідники Ростовсько-Володимирської області зроблять велику послугу науці, розшукавши тут безсумнівні сліди древніх кривицьких подовжених і довгих курганів. Найдоречніше шукати такі кургани біля Ростова і Переяславля" [11, с. 96].

Але й наступні дослідники не знайшли "біля Ростова і Переяславля" ні одного довгого або подовженого кривицького кургану.

Познущались зі спіцинської теорії "подоби знахідок у Гніздово" й сучасні історики. Послухаймо істориків С. В. Думіна і О. О. Турілова: "Особливу увагу дослідників привертали й привертають розкопки Гніздова (який був, цілком імовірно, попередником Смоленська), Темирівських і Михайлівських курганів під Ярославлем. Археологи виявили й характерні типи скандинавських поховань... з характерними предметами, у тому числі так званими "молоточками Тора" (амулетами, пов’язаними з культом скандинавського бога-громовержця), мечі, застібки-фібули... Ці знахідки скандинавського інвентаря дали історикам достовірний матеріал, який було досить важко ігнорувати, хоча під тиском усе тієї ж великої теорії (слов’янофільства. — В. Б.) розкопки іноді згорталися, були спроби штучно знизити — шляхом складних маніпуляцій — "надмірно високий" відсоток варязьких поховань" [14, с. 18].

Серед тих, хто посилено займався "маніпуляціями" розкопок у Гніздово, був і наш "радянський археолог". Однак подальші дослідження археологів спростували й цю брехню пана О. А. Спіцина...

Погортаймо "Володимирські кургани" далі: "В’ятичі, судячи з розкопок курганів у Калузькій і Тульській губерніях... стояли геть осторонь від колонізаційного руху в Суздаль...

Речей, характерних для радимицьких і сіверянських курганів XI ст... серед володимирських старожитностей не виявлено жодної, так що не може бути й мови про колонізацію Клязьми з цього боку.

Києво-Волинські кургани XI—ХІІ ст. доволі бідні на речі і вже цим наочно відрізняються від володимирських того ж часу...

Кургани XI—XII ст. дреговицькі близькі до києво-волинських і, таким чином, далекі від володимирських" [11, с. 168—169].

Ні одне слов’янське плем’я (за О. А. Спіциним), крім смоленських кривичів, не брало участі з XI по XII століття в колонізації (перетіканні) ростовсько-суздальської землі.

До речі, всі ці висновки стосуються й новгородських словенів, тому що: "...новгородці IX—X ст., задовольняючись своїм історичним центром, не мали колонізаційних інтересів ні на Волзі, ні в Суздальщині" [13, с. 4].

Те не стосувалося новгородців і XI—ХІІ століть. О. Спіцин так і заявив: "новгородські словени зовсім не брали безпосередньої участі в заселенні Ростовсько-Суздальської області...” [13, с. 6].

Отже, залишилися лише "смоленські кривичі"! Тому О. Спіцин і далі проповідує свою ідею:

"Смоленські кривичі, склавши ядро російського населення Ростовської області, продовжували колонізувати її і в XI ст... На жаль, ми зовсім не маємо змоги встановити, наскільки насправді значний був рух у цей час населення з верхів’їв Дніпра в залеські міста" [11, с. 169].

Ось, нарешті, й "радянський археолог" трохи пригальмував з "перетіканням смоленських кривичів" в "Ростовсько-Суздальську область". Незабаром побачимо, як він остаточно заплутається у своїх домислах.

Наостанок, у своїй праці "Володимирські кургани" О. А. Спіцин подав ще одну очевидну вигадку, яка стосується досліджень археолога О. С. Уварова.

Читаємо: "Наступні століття життя Володимирської області наразі приховані від очей археолога, тому що кургани далі XII ст. не ведуть" [ 11, с. 172].

Я не буду докладно аналізувати цю відверту брехню "радянського археолога". Скажу лише, що кількість курганів II періоду, які належать до XII—XVI століть, розкопаних уваровською експедицією в ростовсько-суздальській землі, становила кілька тисяч. За своєю подобою, методами поховань, знайденими речами тощо вони повністю відповідали розкопаним курганам І періоду (VIII—століття). Ось тому й довелося О. Спіцину брехати про "відсутність курганів далі XII століття". Адже і йому необхідно було якось пояснювати єдині 700-літні мерянські цвинтарі та єдину 700-літню форму (і навіть орнамент) посуду. І багато чого іншого. А пояснень із цього приводу в нього не було.

"Радянський археолог" був винятково плідною людиною. Він написав десятки статей про різні археологічні пошуки. Хоча сам, як писала ВРЕ, "мало займався розкопками". Він просто вів "зачищення" археологічних досліджень, "уживав спроби складних маніпуляцій", як писали сучасні історики.

І я вирішив уважно перечитати інші його роботи, зіставити їх з "Володимирськими курганами". У своїй праці "До історії заселення Верхнього Поволжя росіянами" О. А. Спіцин, уже сам того не помічаючи, став суперечити своїй теорії "перетікання смоленських кривичів" у "Ростовсько-Суздальську область".

Почитаймо: "Облаштовувачі Суздальської землі, князі Юрій, Андрій і Всеволод, без сумніву, однаково радо приймали поселенців звідусіль... Здавалося б, можна чекати, що саме дніпровські кривичі повинні були становити головну масу переселенців сюди. Може, так і було насправді, але археологічний матеріал точних вказівок на це поки що не дає" [13, с. 7].

Хоч якими витонченими прийомами користувався А. Спіцин, хоч які натяжки він робив, на кштал: "здавалося б", "можна чекати", "повинні були", "без сумніву", — а "смоленських кривичів" як не було у Володимирській області, так і не з’явилося.

Однак у цій роботі О. А. Спіцин наразі лише поставив під сумнів свою працю зі спростування робіт О. С. Уварова. А ось в іншій роботі: "Розселення древньоруських племен. За археологічним даними" він уже сам із себе познущався. Послухайте: "У питанні про тих же білорусів є один пункт, у якому філологічні й археологічні розвідки зійшлися, але привели до висновку, дивним чином суперечному дійсності. Одні й інші