Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій - Джессіка Снайдер Сакс

Стюарт Леві, доктор медицини (2000)

Убивця в палатах для новонароджених

НОВИЙ ШТАМ МІКРОБІВ ЗБИРАЄ ТЯЖКУ ДАНИНУ

У США вивчають смертоносну форму стафілококу, що не піддається антибіотикамСпеціально для The New York Times

ВАШИНГТОН. Міністерство охорони здоров’я сьогодні повідомило…

Гайнцові Айхенвальду не треба було читати далі ці рядки, аби дізнатися подробиці історії, якій була присвячена половина сторінки міських новин його суботньої газети 22 березня 1958 року. Він був навіть дуже близько знайомий із цим клятим мікробом – особливо підступним та стійким до лікарських засобів штамом одвічного порушника спокою Staphylococcus aureus. Будучи головою відділення дитячих інфекційних хвороб Нью-Йоркської лікарні, цей рішучий та відданий справі молодий лікар слідкував за смертоносним поширенням того штаму з часу його появи в пологових відділеннях та палатах для новонароджених каліфорнійських лікарень у 1955-му. Він також розумів, що посприяло потраплянню цієї теми в газетні заголовки. На початку того тижня під інтенсивним тиском медіа керівництво Лікарні Джефферсона Девіса в Г’юстоні провело прес-конференцію, на якій визнало, що недавні смерті шістнадцяти новонароджених пов’язані зі стафілококом. Далі воно повідомило, що понад половина їхніх лікарів та медсестер виявилися прихованими носіями небезпечного штаму. Цей стійкий до лікарських засобів мікроб, відомий у медичних колах як золотистий стафілокок фаготипу 80/81, не піддавався не лише пеніциліну, але й усім антибіотикам з аптечної полиці, включно з сульфаніламідними препаратами, тетрацикліном, хлорамфеніколом, еритроміцином та стрептоміцином.

А тепер Генеральний хірург (тобто міністр охорони здоров’я) США оголошує загальнонаціональну кризу. Усе це Айхенвальд уже знав, як і багато чого іншого. Але висновок із повідомлення The New York Times змусив його ледь не похлинутися кавою:

СПАЛАХУ ТУТ НЕМАЄ

Учора офіційні представники Управління охорони здоров’я та лікарень Нью-Йорка заявили, що там немає жодних ознак якогось спалаху інфекції. Минулого вечора доктор Морріс A. Джейкобс, член комісії у справах лікарень, сказав, що він упевнений у процедурах стерилізації та автоклавування (стерилізації під тиском), використовуваних у місцевих лікарнях. Стерилізація особливо важлива як захист від цього штаму стафілококу, бо антибіотикам він не піддається.

Що ж, принаймні Морріс не збрехав в останньому, подумав Айхенвальд, який чудово знав, що Нью-Йоркська лікарня якраз у цей час зіткнулася з жахливим спалахом інфекції, говорити про що її керівництво аж ніяк не прагнуло, аби не розлякати пацієнтів. Та й яка лікарня стала б це робити?

Попередній рік Айхенвальд провів, працюючи по дванадцять годин на день, постійно курсуючи між палатами для новонароджених і педіатричним відділенням – перші виписували здорових немовлят, тоді як друге наповнювалося тими самими дітьми трохи згодом. Саме тоді він і почав підозрювати, чому так відбувається. Деякі з малюків, що до них поверталися, надходили аж синіми через нестачу кисню, а коли їм вдували повітря в інфіковані, повні рідини легені, їхні груди ледь здіймались. Інші ж, червонолиці й палаючі від гарячки, надходили взагалі непритомними через поширення стафілококу на життєво важливі органи.

Водночас Айхенвальд почав отримувати телефонні дзвінки від сімейних лікарів, багато з яких були самі не свої через нездатність зупинити в їхніх пацієнтів жахливу висипку – різновид стафілококової шкірної інфекції. У багатьох родинах ця бридка висипка поширювалась від новонароджених до батьків, братів чи сестер, прогресуючи в кровоточиві виразки та огидні жовті чиряки. У деяких матерів, що годували немовлят, розвивалися такі великі гнійники молочних протоків, що, коли інфекція нарешті минала, їхні груди стискались і обвисали. Старомодні промивання й осушення ран не знищували інфекції, як і жоден із сульфаніламідних препаратів чи антибіотиків, що так легко проганяли стафілокок усього кількома роками раніше.

До того часу коли в пресі прогриміла г’юстонська історія, Айхенвальд якраз відстежив походження цих інфекцій з його власної лікарні. «Ми мали приховану епідемію, – каже він, згадуючи своє сум’яття півстоліття потому. – Приховану тому, що діти мали абсолютно здоровий вигляд, коли залишали наші палати для новонароджених, вирушаючи додому». Айхенвальд допоміг скоординувати рішучі контрзаходи, націлені на зупинку ескалації спалаху. Санітарки й медсестри буквально заливали підлоги та робочі поверхні їдкими хімікатами. Технічні працівники встановлювали протимікробні ультрафіолетові лампи. Керівництво драконило лікарів стосовно більш суворих процедур використання одноразових рукавичок та халатів. Але ніщо, здавалося, не могло сповільнити смертоносного наступу мікроба. У відчаї в лікарні спробували вводити немовлятам антибіотики в першу ж годину після народження. «Якщо це щось і дало, то лише прискорення розвитку інфекції», – згадує Айхенвальд. Керівництво наказало перевірити весь персонал на наявність фаготипу 80/81, відправляючи додому кожного, у кого його виявляли. «Лікарня тримає лікарів та медсестер удома на повній ставці? Можете самі зробити висновок, наскільки все було погано», – додає Айхенвальд.

Але епідемія все одно погіршувалась. Айхенвальд почав працювати з медсестрою-епідеміологом, єдиним обов’язком якої було слідкувати за їхніми виписаними новонародженими. Вона мала дружньо телефонувати батькам, нічим їх не тривожачи: «Проста перевірка здоров’я дитини… Чи добре вона їсть? Чи добре виглядає? Чи немає якихось зауважень?» Більшість виписаних дітей залишалися здоровими. Але в інших розвивалися тяжкі форми висипки, очних інфекцій або пневмонії. Батьки також повідомляли, що інфекції потім перестрибували між членами родини місяцями й навіть роками. Одна родина врешті-решт покинула свій дім. Ще одна пара батьків, не витримавши напруги, розлучилася.

При цьому Айхенвальд з колегами розуміли, що ледь не всі ми час від часу непомітно носимо в собі той чи інший штам Staphylococcus aureus. Приблизно кожен четвертий із нас забезпечує стафілококу постійне місце проживання. Здебільшого цей мікроб залишається прив’язаним до улюбленої ділянки вологої слизової оболонки на внутрішній поверхні ніздрів і не викликає жодних проблем. Але Staphylococcus aureus завжди був опортуністом найгіршого штибу, більше за будь-які інші наші резидентні мікроби схильним до агресії й розростання, якщо надати йому таку можливість. Це той самий мікроорганізм, що викликав чиряки, які Йов зіскрібав зі свого тіла глиняними черепками. І саме кремово-жовта колонія Staphylococcus aureus виросла в чашках Петрі Александра Флемінга, коли в 1928-му той зробив своє несподіване й знамените тепер відкриття бактерицидних потужностей пліснявих грибів із роду Penicillium.

Смертоносний і стійкий до лікарських засобів штам 80/81, що розплодився в лікарнях на початку 1950-х років, мав особливо гидку звичку користуватися найменшою шпаринкою в природному захисті людського організму. Прищики й попрілості немовляти ставали для нього відчиненими дверима до кровоплину. Звідти ця бактерія могла вже перебратися до інших органів, аж до мозкових оболонок (вистилки головного мозку). Не менш потенційно небезпечне навантаження першої застуди дитини давало фаготипу 80/81 можливість розростися в легенях, викликаючи незвичайно тяжку пневмонію, що часто призводила до швидкої смерті.

Хоч антибіотики й не зумовлювали смертоносної дії штаму 80/81, вони допомагали прискорити його поширення. Запровадження цих диво-препаратів у шпиталях наприкінці Другої світової війни випустило у світ мікробів безпрецедентну в історії еволюції силу, знищивши всіх чутливих до лікарських засобів конкурентів. Антибіотики підживлювали успіх будь-якого штаму чи виду, наділеного генетичною здатністю не піддаватися їхній дії. Просто відмахуючись від усіх типів зброї в арсеналі сучасних антибіотиків, перший у світі пандемічний супермікроб (золотистий стафілокок фаготипу 80/81) змусив спеціалістів з інфекційних хвороб усього світу шукати