Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Можливо, саме протистояння скіфів царських та кизил-кобинців відбилося у переказі про війну скіфів з «нащадками рабів» (молоддю, що народилася від скіфських жінок і підкореного місцевого населення) після повернення з Азії і про спорудження останніми рову на шляху скіфів [Herod., IV, 3]. Найчастіше цей рів пов'язують з Акмонайським пересипом.

З початку V ст. до н. е. на території Криму спостерігається активізація кочовиків, що була пов'язана із загальною зміною ситуації у північнопричорноморських степах. Посилення кочовиків змусило грецькі міста-колонії на березі Керченської протоки об'єднатися навколо Пантикапею 480 р. до н. е. Приблизно в цей час споруджується так званий Тіритакський вал — для захисту ближньої хори боспорських міст від кочовиків[273]. За Геродотом, царські скіфи в середині V ст. до н. е. без перешкод переходили Керченський півострів і далі через протоку в землі сіндів під час зимових походів [Herod., IV, 20 28 100].

Якісь скіфи мешкали на західному березі Керченської протоки. Це, можливо, був район Німфею, котрий у V ст. до н. е. міг бути скіфським опорним пунктом, незалежним від Боспору[274]. Саме тут знаходився один із бродів через протоку, що поєднував Східний Крим з Таманським півостровом. Біля Німфею, судячи з курганного некрополя, проживали еллінізовані скіфи і, ймовірно, сінди, причому належали вони до вищих верств суспільства. Поховані вони в склепіннях, зроблених з каменю або сирцевих цеглин, у грецьких саркофагах з великою кількістю захисної та наступальної зброї, грецьким посудом і коштовними виробами із бронзи, в прикрашеному золотом одязі й у супроводі коней. Німфейські кургани (вони здебільшого належать до другої половини V ст. до н, е.) дають уявлення про синкретичну скіфо-еллінську культуру, що сформувалася на цей час у Криму. Це була культура знаті, яка відрізнялась уже від культури простих кочовиків і на якій позначилися всі вигоди сусідства з античними містами, зокрема торгівлі. Скіфи могли бути військовими союзниками й охоронцями міста та його хори. У міській культурі Німфею скіфський вплив не відчувається, але ще наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. в списку його громадян значилося чимало негрецьких імен[275].

Інші значні грецькі міста — Херсонес та Керкінітида на заході Кримського півострова, що були засновані на порубіжжі VI—V ст. до н. е., не мали до III ст. до н. е. серйозних зіткнень із варварським оточенням.

У V—IV ст. до н. е. етнокультурна ситуація була такою. Елліни жили в приморських містах та сільських поселеннях навколо них. Таври мешкали головним чином у Гірському Криму і частково в передгір'ях. Для гірських таврів характерний усталений тип культури, що існував без істотних змін упродовж декількох століть. Окремі регіони мали певні особливості в господарському комплексі і культурі[276]. Таври переважно займалися відгінним скотарством, розводили дрібну рогату худобу і — меншою мірою — велику. Тому, певно, античні автори вважали таврів кочовиками. Для мешканців передгір'їв основним заняттям було землеробство, а на узбережжі — й рибальство. Полювання, мабуть, не грало значної ролі у господарстві. Займалися таври й звичайними хатніми ремеслами, а також обробкою металу. Але за браком металу чимало знарядь, як і в давнину, виготовляли з каменю[277]. Античні автори майже не залишили свідчень про звичаї і спосіб життя таврів, крім тверджень про дикість їхніх звичаїв, зокрема, про вороже ставлення до чужинців, яких вони приносили в жертву своїм богам. «Вони живуть грабунками і війною» — подібні характеристики таврів звичайні в античній літературі [Herod., IV, 108].

За даними таврських поховальних пам'яток — кам'яних ящиків (інколи це мегалітичні споруди з багатьма перекриттями) — можна припустити, що таври зберігали родовий устрій без помітної соціальної диференціації. Тому, мабуть, вони були несприйнятливими до впливу грецької культури. На таврських поселеннях та могильниках дуже мало грецького привізного посуду, прикрас і зовсім немає коштовних античних виробів. Зброя і кінське спорядження у таврів були скіфськими. У письмових джерелах Херсонеса немає згадок про таврів аж до III ст. до н. е., хоч він і був заснований на місці таврського поселення, а таврська богиня Діва перетворилася з часом на заступницю міста. Можливо, таври жили й у містах. У Херсонесі відкрито ділянку найдавнішого (V—IV ст. до н. е.) некрополя із скорченими похованнями, які вважають таврськими[278]. Це, певно, було рядове населення, що стало підлеглим унаслідок захоплення херсонеситами таврських земель у околицях міста. Частину таврського населення було витиснуто на периферію хори Херсонеса[279]. Були таври і серед жителів Пантикапею, про що свідчить віршована епітафія V ст. до н. е., в якій згадується тавр на ім'я Тихін[280]. У боспорських містах мешкало чимало сіндів, вихідців з Таманського півострова.

У степовій частині Криму мешкали скіфи та нащадки кизил-кобинців. Тривале співіснування на одній території призвело до взаємної асиміляції, причому домінуючими були риси скіфської культури, особливо з IV ст. до н. е., коли відбулося нове масове переселення скіфів до Криму. Тому, певно, античні автори майже не відрізняли скіфів та інших степових варварів.

Ще в V ст. до н. е. увагу скіфів привернув регіон передгір'їв, звідки можна було контролювати Степ, а також підступи до античних центрів. Цілком залежне кизил-кобинське населення мирно співіснувало зі скіфами, поступившись частиною своїх земель. Тут складається значний племенний осередок. Про це, зокрема, свідчить серія багатих воїнських поховань біля сіл Долинне, Мирне, Грушеве тощо[281]. Величезні кургани поблизу Білогорська ще не досліджено, але за зовнішнім виглядом вони подібні до скіфських царських курганів IV ст. до н. є.[282].

У IV ст. до н. е. скіфи створюють у передгір'ях, на колишніх кизил-кобинських землях, власний опорний пункт. Пізніше городище[283] (у греків воно одержало назву Неаполіс) перетворилося на столицю Малої Скіфії[284].

Найактивніші етнокультурні процеси відбувалися у Східному Криму, в безпосередній близькості до Боспорської держави. Приблизно з початку IV ст. до н. е. відбувається масовий перехід кочовиків до осілого або напівосілого життя й до землеробства. На захід від Узунларського валу[285], який, можливо, був межею боспорської хори, виникають численні могильники варварського населення. Існує припущення, що землеробське населення було переселено в Крим з Нижнього Наддніпров'я[286]. Але переважно це були кочовики, що осіли на землю, мабуть, за браком пасовиськ, спричиненим зростанням чисельності населення[287]. Рівень добробуту цього населення був досить помірним, особливої вигоди від сусідства з еллінськими містами воно не мало. Вплив античної культури простежується в деяких традиціях домобудівництва,