Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів - Тетяна Іванівна Фулей

про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом[62]. При цьому презумпція невинуватості, згідно з позицією ЄСПЛ, не заперечує права громадськості бути поінформованою, зокрема, представниками влади, про порушення кримінальної справи чи факт проведення її розслідування, про наявність підозри, про арешт певних осіб, про визнання ними своєї вини. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов'язує робити це розсудливо, з належною обережністю і обачністю, «як цього вимагає повага до презумпції невинуватості»[63].

У цьому зв'язку ЄСПЛ наголошує на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині[64]. Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин[65].

У низці справ ЄСПЛ констатував порушення пункту 2 статті 6, спричинене коментуванням представниками влади кримінальних справ:

■ повідомлення комісара поліції (в присутності міністра внутрішніх справ і директора департаменту кримінальної поліції) на прес-конференції про те, що заявник є «підбурювачем вбивства» (справа «Аллене де Рібемон проти Франції»)[66];

■ твердження, які містилися в інтерв'ю судді, що вона ще не знає, «чи вирок буде обвинувальним, чи частково виправдувальним», та інше її інтерв'ю, що містило пропозицію обвинуваченим довести свою невинуватість (справа «Лавентспроти Латвії»)[67];

■ твердження у пресі генерального прокурора про наявність «достатньо твердих доказів вини» міністра оборони Литви, а також заяви голови парламенту, що в нього «немає сумнівів» щодо отримання міністром хабара за «обіцянку протизаконних послуг», та що міністр «хабарник» (справа «Буткевічус проти Литви»)[68];

• твердження про вину заявника у вчиненні злочину, відображену в наказі Генерального прокурора РФ про звільнення заявника з посади відразу після порушення кримінальної справи і до вирішення її судом (справа «Кузьмін проти Росії»)[69];

• посадові особи органів публічної влади висловлюються про вину особи всупереч виправдовувальному вироку (справа «Мінеллі проти Швейцарії»)[70];

• участь слідчого та інших працівників прокуратури у телевізійній програмі та їхня характеристика вчинених заявником дії як «злочинів» і що вони є винуватими у їх вчиненні (справа «Хужин та інші проти Росії»)[71];

• заява першого заступника прокурора Києва, яку однаково процитували три різні газети і яку було зроблено задовго до складання обвинувального висновку у справі заявника, про те, що заявник був «фактичним керівником» групи кілерів і «його розпорядження [вбивати] мали систематичний характер» (справа «Шагін проти України»)[72];

• заяви керівників міського відділу та обласного управління МВС, які надавали коментарі ЗМІ стосовно кримінальної справи заявника, містили недвозначні твердження щодо вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів до ухвалення вироку (справа «Довженко проти України»)[73].

Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості — слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву[74]. Наприклад, у справі «Дактарас проти Литви» ЄСПЛ констатував відсутність порушення пункту 2 статті 6 Конвенції. У цій справі заявник оскаржував формулювання у постанові прокурора про відмову в задоволенні клопотання про припинення щодо нього кримінального провадження, що його було «доведено» зібраними під час досудового слідства доказами, і не визнаючи своєї вини, наголошував, що його вина «не доведена» цими доказами. ЄСПЛ підкреслив, що оскаржувані формулювання були зроблені прокурором не в контексті незалежності кримінального процесу як такого, як приміром, під час прес-конференції, а у вигляді вмотивованого рішення, ухваленого на попередньому етапі кримінального провадження, відхиляючи клопотання заявника. Далі Суд зазначив, що заявляючи про «доведену» вину заявника прокурор вжив той самий термін, що й заявник, і хоча слово «доведена» є невдалим, Суд вважає, що з огляду на контекст, в якому воно було вжите, як заявник,