Концентраційні табори в Совєтському Союзі - Андрій Микулін

Під впливом жахливих умов таборового життя кожна людина там поступово деформується, а коли взяти під увагу, що за часів існування совєтської влади через табори перейшло десятки мільйонів населення, кожному стане зрозумілим, що в світі не було ще такого велетенського психологічного процесу калічення людських душ, як в СССР. До совєтських концтаборів повинні поїхати десятки наукових експедицій з усіх кінців світу. На жаль, вхід до них щільно замкнений для кожного спостерігача…» (Журнал: «La Verité du Peuple», лютий 1949 р., ч. 2, Париж, стор. 23–24).

В'язні, після закінчення терміну свого ув'язнення, повинні з концтаборів звільнятися на «свободу». Тому кожний в'язень перед кінцем терміну, за вийнятком кримінальників, намагається дотриматись таборового режиму та виконати норму на 100 %. Наказ про звільнення дає ГУЛАГ, якщо «Особоє Совєщаніє» додатково не засудило в'язня на новий термін перебування в концтаборах. Новий термін ув'язнення на таборовому жарґоні називається «довєсок», і таких «довєсків» 1938 року та до середини 1939 року одержало в концтаборах до 60 % політичних. Наприкінці 1939 року, коли на місце Єжова призначено Берію, політичні в'язні з терміном засудження до 5 років, яким у той час скінчилося ув'язнення, були з концтаборів звільнені.

В день звільнення, якщо УРЧе одержало від УРО розпорядження, комендант табору викликає до себе в'язня і оголошує йому: «С вєщамі, на освобожденіє!» Продовж двох годин в'язень мусить зібрати всі свої речі, яких у нього взагалі немає, полагодити свої справи в адміністрації, а через дві години комендант викидає його за огорожу табору, до спеціяльного бараку «звільнених». До табору звільнений заходити більше вже не має права, бо він — «товаріш» і «вольний». УРЧе вручає йому закритий пакет з його особистою справою; III частина відбирає підписку-зобов'язання, що колишний в'язень ані словом не обмовиться про все таборове життя; фінансово-бухгальтерійна частина розраховується з в'язнем, видає «запрацьовані» ним гроші або довідку до управління групою таборів, у якій зазначено, скільки грошей належиться в'язневі. Кінцеве звільнення з табору виконує Відділ обліку і розподілу (УРО) управління групи таборів. Таке звільнення пересічно триває 6-10 днів. Згідно з довідкою про звільнення кол. в'язень одержує в місцевій міліції паспорт. Паспорти видають на термін 6 або 12 місяців, з зазначенням спеціяльної серії та параґрафу закону, на підставі якого видано паспорт. За тими серіями і параґрафами кожний паспортний відділ міліції, у кожній заселеній місцевості СССР, негайно ж дізнається, що власник паспорту перебував в концтаборі. Іншим в'язням видають тільки спеціяльну довідку, що він звільнений з концтаборів, а паспорт мусять видати нібито на місці його постійного мешкання. Коли така людина з'явиться до міліції на місці свого замешкання за одержанням паспорту, її спрямовують до місцевого МВД, ніби за дозволом. Місцеве МВД негайно таку людину арештує і спрямовує знову до концтабору, як соціяльно-небезпечний елемент. Вирок про засуд такій людині оголошується в концтаборі.

УРО під час звільнення або призначає для кол. в'язня постійне місце мешкання, або оголошує йому, в яких містах та місцевостях йому не дозволено чи дозволено проживати. Після оформлення всіх формальностей і документів, фінансовий відділ управління групи таборів сплачує в'язневі «запрацьовані» ним гроші, кошти на проїздний квиток до місця призначення та добові гроші для закупу харчів, — на півкілограма хліба. (1940 року — 1 карб. на добу). З того часу кол. в'язень вже є «вільний» і мусить переборювати всі труднощі, які зустрічатимуться йому в підсовєтському житті, як кол. політичному в'язневі та чекати евентуального нового арешту.

Під час звільнення з табору в'язень має право одержати з в'язничної допомогової каси, за дозволом III частини, малу кількість грошей, як одноразову допомогу, — 20–50 карб. та одержати на руки облігації за передплатою державної позики, яка розповсюджується також і на в'язнів концтаборів. В'язнична каса взаємодопомоги існує при кожному таборі і створена без згоди в'язнів. З платні кожного працюючого в'язня до взаємодопомогової каси відраховується встановлений відсоток (1–1,5 %). Гроші належать державі і лише за дозволом III частини (однак не кожний), може в'язень одержати якусь мізерну допомогу.

Закони, які офіційно схвалюють в Москві, на практиці не мають в СССР ніякого рішального значення. Вони служать лише середником російсько-комуністичної пропаганди для підсовєтського населення і західнього світу, що формально, хоча й фальшиво мусять стверджувати про законність та правопорядок в СССР.

Реґулятором правних відносин в СССР є не закони, а всі інструкції до них, ухвали та роз'яснення, які в самій основі грубо порушують зміст офіційних законів, а досить часто касують і саме їхнє значення. Інструкції, доповнення і поправки до законів частинно публікуються офіційно в пресі, а в більшості бувають таємні. Згідно з такими інструкціями і ухвалами діють всі судові та позасудові органи СССР.

1928 рік був роком швидкої ліквідації НЕП-у та переходом до приспішеної розбудови економічно-мілітарного потенціялу російсько-комуністичного імперіялізму, з прицілом на далеку мету, то зн. загарбати і поневолити весь світ. В зв'язку з цим 14-ий та 15-ий з'їзди компартії ухвалили швидкий перехід до: розбудови державної промисловости, колективізації селянства, швидкого знищення національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів, опанування для мілітарної мети віддалених російських районів, безоглядної русифікації підсовєтського населення шляхом виселення, переселення, заслання та вимішування, а все це діялося під керівною ролею «великоросіян».

Активне виконання ухвал 14-го, 15-го та інших наступних з'їздів компартії, переводили ОҐПУ, суд і прокуратура.

Свої вироки суди ухвалюють формально на підставі матеріялів та висновків прокуратури або органів міліції та ОҐПУ і лише тоді, коли ці органи передавали справу до суду. В більшості ж політичні справи розглядалися в позасудових органах, де й ухвалювався вирок.

У своїй доповіді на 16-му з'їзді ВКП(б), Сталін офіційно заявив про потребу репресій в СССР. (Й. Сталін, т. 12, стор. 302. Госполітіздат, Москва). На підставі вказівок Сталіна, прокуратура вже більше не дотримувалася норм кримінальних процесів. Напр., в слідчих справах прокуратури часто не було постанов про те, що підслідчий притягається до відповідальности за тією чи іншою статтею, не було постанови про потребу арешту обвинуваченого, протоколів закінчення попереднього слідства і т. п., а замість висновку про обвинувачення в справах знаходилась коротка постанова про притягнення