Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи - Сергій Миколайович Поганий
Персонал подумав, що стався землетрус, однак через певний час вони зрозуміли — цей землетрус був викликаний їхньою ж діяльністю. Перший вибух був спричинений паровим вибухом, — коли надлишковий пар, що утворився після руйнування паливних каналів, потрапив до зовнішньої системи рідинного охолодження, дестабілізувавши її. Саме цей вибух здійняв у повітря біологічний захист «Єлена», ще сильніше пошкодивши паливні канали і відірвавши від плити біологічного захисту сегменти системи охолодження. Без води — холодагента активної зони теплова енергія зруйнованого реактора лише зросла, ставши причиною другого, більш потужного вибуху.
Цей вибух зруйнував значну частину захисної оболонки, викинувши у повітря графітні блоки, — основний сповільнювач реактора, — разом із частиною палива. Високорадіоактивні шматки графіту впали на дах сусіднього 3-го енергоблока і були розкидані на території навколо реактора. Окрім того, графіт викликав пожежу всередині зруйнованого реактора, потоком відправивши радіоактивні частинки високо в небо.
Першими очевидцями аварії стали компанії чоловіків, які тієї теплої квітневої ночі рибалили в охолоджувальному резервуарі — водоймищі, що використовувалося для розведення риби і мало слугувати доказом безпечності Чорнобильської АЕС. Двоє з рибалок перебували особливо близько до 4-го енергоблока — усього у 260 метрах від турбінного відділення. Раптом вони почули низку притуплених звуків вибухів. Земля під їхніми ногами затремтіла, а вогонь після вибуху несподівано освітив навколишню територію, розкривши їхнє місцезнаходження. Утім, ніхто з рибінспекторів до рибалок не вийшов. Вони продовжували рибалити, тоді як вогонь здіймався дедалі вище над руїнами реактора. Рибалки навряд чи могли оцінити масштаби побаченого ними: ядерна зоря вже зірвалася на землю, отруївши не лише ґрунт, воду і вилов поблизу, але й безпосередньо їх самих. Ці люди бачили все, однак не розуміли нічого. Вони стали першими, але не останніми, хто не зміг усвідомити дійсності.
Глава 6
Вогонь
Для пожежників 2-ї воєнізованої пожежної частини дата 25 квітня нічим не відрізнялася від інших, якщо тільки не враховувати, що вона випадала на п’ятницю. Кожен ділився планами на прийдешні вихідні. Багато хто збирався побачити своїх родичів у сусідніх містах і селах, допомагаючи їм у садінні картоплі. Фактично всі жителі Чорнобиля мали присадибні ділянки біля будинків. І усіх турбувало лише одне — картопля. Більшість інженерів і технічного персоналу АЕС приїхали з Росії та інших регіонів України, однак пожежники, як і будівельники, були місцевими — українцями і білорусами. Хлопці — вихідці із сіл отримували зарплату, про яку навіть мріяти не могли у своїх рідних краях.
Зміна тривала 24 години — з восьмої ранку і до восьмої ранку наступного дня. Ураховуючи додаткові півгодини, відведені на заступання змін, пожежники мали піти додому не пізніше ніж о 8:30 ранку 26 квітня. І оскільки наступна їхня зміна припадала на ранок понеділка, 28 квітня, на відпочинок вони отримають 48 годин. Той день хлопці провели на навчаннях біля 5-го енергоблока, який усе ще перебував на стадії будівництва, але тепер, увечері, вони просто відпочивали: хтось ліг подрімати, хтось дивився телевізор. Вечірні новини починалися о 21:00.
Головним інформаційним приводом стало засідання Політбюро, на якому Горбачов і керівництво партії обговорили варіанти нарощування обсягів виробництва споживчих товарів — надважливої проблеми в суспільстві, яке переживало дефіцит базових предметів споживання. Автомобіль — особливо жаданий продукт — можна було придбати лише після довгих років у черзі очікування. Дехто із пожежників більш старшого віку авто мали, однак їхні молодші колеги користувалися мотоциклами. Серед світових новин гарячою темою став конфлікт між США і Лівією. Президент Рональд Рейган віддав наказ 15 квітня нанести по Лівії авіаудар у відповідь на вибух у берлінському нічному клубі «Ла Белль», який часто відвідували американські військові. Цей крок засудили не лише в СРСР, а й на Заході, унаслідок чого на радянському телебаченні було свято — вони висвітлювали протести у світі проти дій з боку самих Сполучених Штатів. Та зазвичай у п’ятницю люди з нетерпінням чекали закінчення новин — за ними починалися розважальні програми. О 23:10 один із двох всесоюзних каналів транслював популярний фестиваль «Пісня року-86»; інший показував змагання з гімнастики, обожнюваного в Радянському Союзі виду спорту і водночас предмета національної гордості. Того року зіркою змагань стала Олена Шушунова. Два роки потому вона виграє золото Літніх Олімійських ігор у Сеулі — перших з 1976-го, участь у яких брали і радянські, і американські спортсмени. Річ у тому, що Літні Олімпійські ігри 1980 року в Москві американці бойкотували після вторгнення СРСР в Афганістан; радянська ж влада відповіла своєю неучастю в Літніх Олімпійських іграх 1984-го в Лос-Анджелесі.
Доки інші дивилися телевізор, спілкувалися чи Дрімали, начальник караулу, 23-річний лейтенант Володимир Правик у своєму кабінеті писав. Дехто вважав, що він працює над навчальними матеріалами, адже Правик планував продовжити навчання і вступити до вищої інженерної пожежно-технічної школи для старшого офіцерського складу. Однак Володимир також часто писав листи своїй дружині Надії (протягом року вони проживали окремо: Правик у Чорнобилі, а Надія закінчувала своє навчання в Черкасах). У місті на Дніпрі, що за 320 кілометрів південніше від Прип’яті, вони зустрілися, коли Володимир навчався в Черкаському пожежно-технічному училищі МВС, а вона — у місцевому музичному училищі. Обоє закохалися з першого погляду, та Наді тоді було лише сімнадцять років — занадто юна, щоб виходити заміж. Тому Володимир повернувся в Чорнобиль, а вона залишилася в Черкасах. Одружилася пара 1984 року. І хоча вже через рік Надія переїхала в Прип’ять, Володимирові, як і раніше, було зручніше висловлювати свої найглибші почуття в епістолярній формі. Він писав дружині під час тривалих змін.
Два тижні тому Надія народила доньку Наталю, у зв’язку з чим лейтенант Правик звернувся до своїх керівників із проханням перевести його на іншу