Міф про шість мільйонів - Девід Хогган

Хедін відзначає, що в 1940 році Гітлер був занадто оптимістичним щодо Сталіна і марно сподівався, що радянський диктатор залишить свої амбітні плани щодо світової революції і займатиметься національними справами Росії. Згодом, у листі Хедіну від 30 жовтня 1942 р., Гітлер намагається вийти з відчайдушній ситуації і знаходить нову мету в знищенні комунізму. Він нагадує Хедіну, що в 1939 році він сподівався на компромісну угоду з Польщею. Приймаючи тезу Хедіна з книги «Amerika in Kampf der Kontinente» («Америка в битві континентів», Leipzig, 1942) про те, що Рузвельт був головною рушійною силою у розв'язанні війни 1939 року, Гітлер додає, що, можливо, американський президент, врешті-решт, зробив світові ласку, змусивши Німеччину мати справу з комуністичною загрозою до того, як стало занадто пізно («В Берліні без призначення», pp. 281ff.).

Вальтер Шелленберг (Walter Schellenberg) у своїх мемуарах («The Schellenberg Memoirs», London, 1956, pp. 394ff.) розкриває той факт, що в 1943 році Гітлер практично відразу ж дізнався про те, що Рузвельт і Черчілль домовились у Тегерані про передачу більшої частини Східної Німеччини контрольованій комуністами Польщі в разі перемоги союзників. Таємний агент Мойціш (Moyzisch) добув повний запис Тегеранської конференції з британських дипломатичних джерел в Туреччині. Гітлер впевнився більш ніж коли-небудь, що комунізм в кінцевому рахунку завоює світ, якщо Німеччина буде переможена. Шелленберг свідчить, що майбутнє німецького народу залишалося головним болем Гітлера до самого кінця, і підсумкове розчарування Гітлера було неймовірно величезним.

Ахім Бесген (Achim Besgen) в книзі «Der Stille Befehl» («Невідданий наказ», Munich, 1960, pp. 229ff.) без будь-яких доказів заявляє що в квітні 1945 року Гітлер, знаходячись у відчаї, в останню хвилину віддав наказ на знищення жидів, щоб було чим супроводжувати драконівські заходи, які він намагався накласти на німецький народ. Це є самою пізньою датою, пропонованою будь-яким автором щодо навмисної спроби німців ліквідувати жидів.

Бесген і Шелленберг збігаються у своїй позитивній оцінці Фелікса Керстена (Felix Kersten), геніального німецького фізика з Балтії, який відвідував Гіммлера. Шелленберг визнає і цінує стримуючий вплив Керстена на Гіммлера. Бесген називає Керстена великим гуманістом, котрий переконав Гіммлера не наполягати на відправленні фінських жидів на примусові роботи до Німеччини. І дійсно, Гіммлер також відмовився від своїх ранніх спроб переконати Болгарію відправити робітників-жидів до Німеччини. Кілька данських жидів було насильно відправлено до Німеччини, однак більша їх частина перебралася в Швецію, щоб уникнути німецьких заходів.

Тиск на країни, що були союзниками або партнерами Німеччини, завжди мав одну й ту ж саму підставу: німецький Райх заявляв — після того, як війна увійшла до вкрай критичної стадії, — що жидівське населення у всій окупованій Німеччиною Європі було ворожою силою. США і Канада почали інтернувати як японських іноземців, так і громадян японського походження в табори для інтернованих ще до того, як це стало політикою Німеччини у відношенні багатьох німецьких та інших європейських жидів. Не було ані найменшого доказу нелояльності людей японського походження, не кажучи вже про саботаж і шпигунство.

Проте у німців була більш-менш переконлива підстава для інтернування жидів. Згадували раннє оголошення війни Німеччині, зроблене Хаймом Вейцманом від імені всесвітнього жидівства (Вейцман на той час був головним сіоністським лідером). Нижченаведений текст цієї заяви, опублікований спочатку в лондонській «Таймс» («Times») 5 вересня 1939 р., з'явився в лондонській «Джюіш хронікл» («Jewish Chronicle») 8 вересня 1939 р.:

«Хочу у самий зрозумілий спосіб підтвердити ту заяву, яку я і мої колеги робили впродовж останніх місяців і, особливо, останнього тижня, а саме, що жиди „підтримують Великобританію і боротимуться на боці демократій“. Ми бажаємо якомога швидше втілити в життя подібні заяви. Ми хочемо здійснити це таким чином, який повністю збігається з діями Британії, і тому готові віддати нас — як в великих, так і в малих питаннях — під координуюче керівництво уряду його величності. Жидівське Агентство готове ужити негайних заходів із використання жидівських людських ресурсів, технічних можливостей, засобів тощо.»

Вейцман фактично оголосив всіх жидів з німецької сфери впливу підданими ворожої сили, готовими бути агентами у війні з Німеччиною. Він наочно дозволив своєму прагненню знищити Гітлера і німецький райх узяти гору над турботою про жидів із поля діяльності Гітлера.

Фелікс Керстен в своїх мемуарах («Memoirs, 1940–1945», London, 1956, pp. 119ff.) приєднується до тих, хто на основі німецької політики інтернування, висуває звинувачення щодо існування в Німеччині умисної програми знищення жидів. Однак він не намагається залучити сюди Гітлера. Він також наполегливо заявляє, що Генріх Гіммлер не був прихильником винищення жидів, а стояв за їх еміграцію на інший континент. Однак автор уявної політики знищення повинен був існувати. І фантастична спроба Керстена надати відповідь на це питання руйнує правдоподібність його розповіді.

Керстен народився в Естонії в 1898 році. Він воював на боці Фінляндії у війні з більшовиками 1918 року. Керстен був балтійським німцем, типовим космополітом. У 1920 році він став фінським громадянином. Згодом він вивчав медицину в Берліні й жив у різних частинах Європи. Його заслуги в якості фізика високо цінувалися завдяки тому, що він був талановитим хіропрактиком. У березні 1939 року Керстен був найнятий на службу голландським королівським домом, де один приватний німецький бізнесмен порадив йому оглянути Гіммлера, який скаржився на шлунок і м'язове нездужання. Керстен не надто прагнув повністю присвятити себе Гіммлеру, оскільки він мав практику в Голландії, проте зрештою він погодився на це — після того, як в травні 1940 року Німеччина окупувала Голландію. Ще до закінчення 1942 року він був упевнений, що Німеччина простує до поразки у Другій світовій війні. Він повідомив Гіммлеру, що збирається установити в Швеції постійне місце проживання, а його присутність в Німеччині буде обмежуватися періодичними візитами.

Не дивно, що після 1945 року Керстен — відомий опортуніст — беручи до уваги плин світової громадської думки, став натякати на існування кампанії із знищення жидів. Будь-який «доказ», який він міг пред'явити, обмежувався приватними записами його розмов з Гіммлером, що нібито відбувалися. Керстен створив таке враження, ніби він міг сказати Гіммлеру про німецьку політику все, що тільки забажає. Гіммлер у численних випадках казав, що він визнає у Керстені ворога націонал-соціалізму, який бажав поразки Німеччини у війні. Мабуть, це аніскільки не заважало їх професійним взаєминам.