Міф про шість мільйонів - Девід Хогган

Німецький жид і історик Джордж Халлгартен (George Hallgarten) зібрав свої спогади про молодого Гіммлера в журналі «Германія юдаїка» («Germania Judaica», Кельн, квітень 1960). Халлгартен і Гіммлер були близькими знайомими під час їхнього навчання в Мюнхені. Халлгартен вважав Гіммлера поблажливою людиною з широким кругозором, «більш-менш вільною від антисемітизму». Це може пояснювати, чому Керстен міг говорити Гіммлеру про жидів, Німеччину та війну все, що тільки побажає. Гіммлер, мабуть, був готовий терпіти Керстена через те, що він вважав (і цілком справедливо), що цей німецький фізик з Балтії не був достатньо рішучим, щоб використовувати своє становище для допомоги ворогам німецького райху у війні з Німеччиною.

Частина інформації, наведеної Керстеном, становить побіжний інтерес. Наприклад, він підтверджує той факт, що концтабір Бельзен отримав помилкову репутацію «табору смерті» виключно через руйнівну епідемію тифу, що спалахнула в ньому в березні 1945 р., в кінці безглуздо тривалої війни. Саме ця епідемія і її наслідки привели Освальда Поля до такої сильної зневіри.

Ключовим моментом книги Керстена є заява про те, що 10 листопада 1942 р. Гіммлер сказав йому, ніби Йозеф Ґеббельс був рушійною силою кампанії знищення жидів, що нібито мала місце. Проте Роджер Менвелл (Roger Manvell) і Генріх Френкель (Heinrich Fraenkel) в роботі «Dr. Goebbels, His Life and Death» («Доктор Ґеббельс, його життя і смерть», N.Y., 1960, pp. 187ff.) вдало відстоюють тезу, що після початку Другої світової війни Ґеббельс мав небагато спільного з будь-якою окремою фазою німецької політики. Їм було зовсім неважко відстоювати свою точку зору. Ґеббельс був захопленим прихильником руху «Вільна Росія» ще з літа 1941 року, проте його рекомендації безцеремонно відкидалися. Німецький уряд схилявся до вичікувальної політики до прийняття військового рішення. Плани Альфреда Розенберга щодо самовизначення народів Радянського Союзу також відхиляли.

До початку війни з Росією Ґеббельс робив усе, що було в його силах, щоб зберегти нормальний стан культурної сфери німецького життя. Менвелл і Френкель відзначають, що в 1940–1941 роках в Німеччині було 355 діючих державних театрів, 175 незалежних театрів і 142 театри на відкритому повітрі — «неймовірно велике число навіть для країни, що володіла найбільшою кількістю театрів в Європі» (Там же, стор. 182). Ґеббельс із самого початку був проти Другої світової війни і гірко нарікав з приводу її продовження. Тим не менше, коли почалася війна з Росією, він порекомендував більш значні військові приготування, проте його порада в цій, окремій сфері державної політики була, як завжди, відхилена. Ґеббельс сподівався піти у відставку після закінчення війни для того, щоб написати монументальну багатотомну біографію Гітлера і історію Німеччини починаючи з 1900 року.

Автори наводять меморандум, написаний Ґеббельс ом 7 березня 1942 на підтримку мадагаскарського плану в якості «остаточного розв'язання» жидівського питання (Там же, стор. 195). Тим часом, він схвалив «концентрацію жидів на сході» як засіб для забезпечення безпеки Німеччини у воєнний час. Він зробив висновок, що «в Європі не може бути миру, поки кожен жид не буде видалений з континенту». В пізніших меморандумах Ґеббельса зроблені коментарі з приводу відправки жидів на схід і підкреслена важливість примусової праці на цих територіях. Приймаючи до уваги ці меморандуми, автори рішуче відмовляються визнавати (навіть віддалік), що Ґеббельс впливав на ініціювання заходів військового часу проти жидів. Його рання ініціатива щодо заходів у мирний час — такі, як демонстрації листопада 1938 року, розраховані на прискорення еміграції жидів, — належали до давно минулої епохи.

Потрібно визнати, що ця, нібито вичерпна праця про Ґеббельса містить неймовірну кількість грубих помилок. Автори заявляють, що «не може бути жодних сумнівів» у тому, що Ґьорінґ і Ґеббельс стоять за підпалом будівлі Рейхстагу 1933 року — і це незважаючи на те, що Фрітц Тобіас (Fritz Tobias) у статті «Stehen Sie auf, Van der Lubbe!» («Ван дер Люббе, встати!»), що вийшла в журналі «Шпігель» («Der Spiegel») 23 жовтня 1959 р. і наступних номерах, переконливо довів, що ніхто з націонал-соціалістів не мав ані найменшого відношення до підпалу рейхстагу. Так само є хибним твердження, що жид Гершель Грюншпан, вбивця Ернста фон Рата, був страчений під час Другої світової війни за наказом Ґеббельса. Грюншпан і понині живе в Парижі (Там же, стор. 115, 149).

Двома словами: немає доказів того, що Гітлер хоч щось знав про план знищення жидів. Гіммлер обстоював еміграцію жидів і зовсім не програму знищення. Ґеббельс також обстоював еміграцію і, в будь-якому разі, під час війни був неспроможній чинити вагомий вплив на державну політику. Мартін Борман, який змінив Рудольфа Гесса (Rudolf Hess) на посаді особистого представника Гітлера і начальника канцелярії НСДАП [НСДАП (NSDAP) — Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини — прим. пер.], був горезвісне залежним від Гітлера у всіх ініціативах із широких питань. Важливе підтвердження такого стану справ особисто від Мартіна Бормана міститься в книзі «The Bormann Letters: Private Correspondence between Martin Bormann and his Wife from January 1943 to April 1945» («Листи Бормана. Особисте листування між Мартіном Борманом і його дружиною з січня 1943 по квітень 1945 р.», London, 1954, pp. 26ff.).

Алан Буллок (Alan Bullock) у книзі «Hitler, a Study in Tyranny» («Гітлер — дослідження тиранії», N.Y., 1952, pp. 558ff.) не в змозі надати будь-яку значущу інформацію про політику Гітлера щодо жидів у воєнний час. Він просто не може переступити через моральні та розумові позиції обвинувачення з Нюрнберзьких процесів. Х'ю Тревор-Роупер (Hugh Trevor-Roper) в роботі «Hitlers Kriegsziele» («Військова зброя Гітлера», Vierteljahrshefte fuer Zeitgeschichte, 1960/2) вказує на те, що праця Буллока страждає недооцінкою інтелекту Гітлера і в ній відсутнє розуміння його ідей.

Ганс Грімм (Hans Grimm), видатний і по-справжньому незалежний німецький письменник (помер у 1959 році), написав, поза всяким сумнівом, кращу для свого часу книгу про ідеї та програми Гітлера — «Warum — Woher — Aber Wohin?» («Чому? Звідки? Куди?», Lippoldsberg, 1954). Буде як справедливо, так і доречно представити у цьому довгому дослідженні жахливих звинувачень, висунутих проти Німеччини, суть роздумів Грімма на теми Гітлера, Німеччини та жидів. Довгі роки після смерті Гітлера Грімм відкладав свою працю, до тих пір, поки — в результаті тривалих роздумів і широкого погляду на речі — не прийшов до