Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів
Мета правосуддя у судовому процесі реалізується ухваленням законного, обґрунтованого, вмотивованого й справедливого судового рішення, що вирішує соціально-правовий конфлікт і забезпечує захист прав, свобод та інтересів осіб.
Судове рішення є втіленням позиції суду, заснованої на сприйнятті та аналізі конкретної правової ситуації (фактичних обставин), дослідженні й оцінці доказів та застосуванні норм матеріального і процесуального права. Додержання вимог законності, обґрунтованості і справедливості судового рішення дає підстави стверджувати про його правосудність та реалізацію мети правосуддя.
Отже, правосуддя як багатоаспектну категорію варто розглядати у тісному взаємозв'язку зі справедливістю, інституційними елементами права на справедливий суд, а також як процесуальну діяльність, що здійснюється судом у встановленій формі з додержанням засад судочинства, та як мету судової діяльності, що реалізується ухваленням правосудного рішення.
Правосуддя як основна кримінально-процесуальна функціяУ науці кримінального процесу висловлено різні думки щодо розуміння поняття кримінально-процесуальних функцій. Відомий радянський вчений М. С. Строгович визначав їх як «окремі сторони кримінально-процесуальної діяльності» [25, с. 123-124] та як «окремі види, окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності» [26, с. 188-189].
Оригінальні і такі, що заслуговують на окрему увагу, підходи щодо розгляду поняття кримінально-процесуальних функцій були запропоновані П.С. Елькінд (як виражені у відповідних напрямах діяльності спеціальне призначення і роль її учасників) [27, с. 55] та В. С. Зеленецьким (як результат сумісної дії позиції суб'єкта і спрямованої на її реалізацію діяльності) [28, с. 20].
Варто погодитись із позицією вчених, які визначають кримінально-процесуальні функції як «виражені в законі основні напрями процесуальної діяльності» [3, с. 13], а також як «закріплені в законі основоположні підсистемні види (частини, компоненти, напрямки) кримінально-процесуальної діяльності» [29, с. 67].
У науці кримінального процесу по-різному визначають також і систему кримінально-процесуальних функцій та функції суб'єктів кримінального провадження. Поділяючи позицію тих вчених, які розглядають процесуальні функції як «закріплені в законі основні напрями кримінально-процесуальної діяльності», можна стверджувати про існування трьох основних кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захисту і правосуддя.
Так, нормами ст. 22 КПК передбачено здійснення трьох функцій під час кримінального провадження: державного обвинувачення, захисту та судового розгляду. Хоча, як слушно звернуто увагу в наукових джерелах, у ст. 22 КПК не зовсім коректно зазначено про функцію «судового розгляду», яку варто було б назвати функцією «правосуддя», адже «судовий розгляд» — це традиційне найменування центральної частини кримінального процесу [22, с. 480, 488-489], один з етапів судового провадження в суді першої інстанції [30, с. 67].
Погоджуючись із висловленою аргументацією, також звернемо увагу, що найменування функції має вказувати водночас і на процес діяльності, і на її результат. Тому було б цілком слушно у тріаді кримінально-процесуальних функцій, здійснення яких уповноваженими суб'єктами є умовою реалізації засади змагальності, зазначати функцію правосуддя, а не судовий розгляд.
На підтвердження позиції про необхідність вести мову саме про функцію правосуддя, а не про функцію судового розгляду, свідчать і положення ст. 124 Конституції України, якими проголошено здійснення правосуддя в Україні виключно судами, а також ст. ст. 127 та 129, де йдеться про здійснення правосуддя суддями. Також і у ст. 30 КПК зазначено про здійснення правосуддя у кримінальному провадженні лише судом. Тож, відповідні зміни щодо назви функції, яка виконується судом, мають бути внесені і до ст. 22 КПК.
Правосуддя, як і інші кримінально-процесуальні функції, має свої структурні характеристики.
Варто погодитися із позицією В. О. Попелюшка, який включає до поняття функції у кримінальному провадженні такі змістовні елементи: 1) суб'єкт виконання функції; 2) предмет його діяльності та її змісту; 3) мета (завдання), на досягнення якої спрямована діяльність цього суб'єкта. На думку вченого, за такою структурно-змістовною схемою у чинному КПК України виписані основні кримінальні процесуальні функції кримінального процесу України, які визначають змагальну побудову його судового провадження — функції обвинувачення, захисту та судового розгляду (правосуддя) [31, с. 146].
На відміну від інших основних кримінально-процесуальних функцій (обвинувачення та захисту), правосуддя здійснюється лише одним уповноваженим суб'єктом — судом, про що є чітка нормативно визначена вимога (ст. 124 Конституції України, ст. 30 КПК). Нормами КПК також передбачені положення щодо складу суду, який уповноважений здійснювати судовий розгляд кримінальних проваджень одноособово, колегіально та з участю присяжних (ст. 31 КПК).
Беручи до уваги розглянуті у попередньому параграфі доктринальні визначення поняття правосуддя, можемо з'ясувати предмет діяльності суду під час здійснення функції правосуддя, її зміст та мету, на досягнення якої спрямована ця діяльність.
Враховуючи наведені позиції, можна стверджувати, що до предмету діяльності суду зі здійснення правосуддя належить встановлення обставин, що підлягають доказуванню, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, шляхом дослідження доказів; кримінально-правова кваліфікація діяння; ухвалення та оформлення судового рішення. Така діяльність відбувається у судових засіданнях за участю сторін та інших учасників судового провадження, а її змістом є розгляд і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку обвинувачення по суті.
Метою функції правосуддя у кримінальному провадженні можна вважати ухвалення законного, обґрунтованого й справедливого (правосудного) судового рішення, що вирішує соціально-правовий конфлікт і забезпечує захист прав, свобод та інтересів осіб.
Окрім зазначених елементів функції правосуддя, треба акцентувати також на передбаченій законом процесуальній формі реалізації кримінально-процесуальної функції та засобах її реалізації (повноваженнях).
Ю. М. Грошевий обґрунтовано вказував на важливість для здійснення правосуддя встановлення законом процесуальної процедури, що гарантує права і свободи особи, законність і справедливість рішень суду [14, с. 688]. Дійсно, процесуальна форма є однією з процесуальних гарантій і має забезпечувати досягнення мети правосуддя.
Також варто зазначити, що кримінально-процесуальні функції реалізуються шляхом здійснення прав і обов'язків (повноважень) суб'єктів, які закріплені у кримінально-процесуальному законодавстві. Суд наділений повноваженнями як щодо здійснення основної функції — правосуддя, так і інших функцій, які виконуються у різних стадіях кримінального провадження.
Щоб з'ясувати межі дії функції правосуддя у кримінальному провадженні, перш за все, варто звернутися до питання про її співвідношення з функцією судового контролю.
Чимало вчених,
