Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни - Дар'я Бура

Про це повідомляє пресцентр АТО.

У зоні АТО за минулу добу загинув один український військовослужбовець, ще двоє бійців отримали поранення.

Про це повідомив речник АП з питань АТО Андрій Лисенко.

На Луганщині в районі 29-го блокпосту внаслідок підриву на міні отримала поранення група українських військовослужбовців.

Про це у Фейсбук повідомив один з бійців «Айдару».

‘‘Сумні вісті з 29-го блокпосту. Сьогодні на міні підірвалася група бійців. Загинули дві людини з 24-ї МБР (механізованої бригади) і один «айдарівець». Ще одна людина з батальйону у вкрай важкому стані, другий наш 300-й буде жити точно. Крім того були поранені двоє з 24-ки’’, — йдеться у повідомленні.

5 липня 2015 року

Зведення новин

Бойовики 30 разів обстріляли позиції сил АТО, у тому числі з використанням озброєння, забороненого мінськими домовленостями.

Про це йдеться в повідомленні прес-служби штабу АТО в Фейсбук.

За минулу добу внаслідок бойових дій загинули 5 українських військовослужбовців, 10 отримали поранення.

Про це повідомив речник АП з питань АТО Олександр Мотузяник.

6 липня 2015 року

Зведення новин

За інформацією штабу АТО почастішали випадки, коли російські найманці ведуть вогонь в бік своїх же позицій.

Внаслідок активних бойових дій на щастя загиблих немає, три воїни отримали поранення. Про це повідомив речник АП з питань АТО Андрій Лисенко. Також він повідомив, що бойовики зривають процес обміну затриманими.

Українські військові успішно відбили напад проросійських бойовиків поблизу населеного пункту Богданівка, що на Маріупольському напрямку. Про це повідомляє пресцентр АТО.

Терористи 7 398 разів обстріляли позиції українських військових з 15 лютого. Про це в ефірі «5 каналу» сказав головний інспектор з гуманітарного й соціального забезпечення Міністерства оборони Валентин Федичев.

З його слів, терористи 154 рази відкривали вогонь із реактивних систем залпового вогню, 614 разів з 150-мм і 122-мм артилерії, 2 389 разів з мінометів 120-мм калібру, 271 разів з танків.

7 липня 2015 року

Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[Російська тюрма] СУДОВА ПРЕЛЮДІЯ

У камері було неймовірно душно і спекотно, навіть незважаючи на той вентилятор, який удалося дістати в слідчий ізолятор завдяки можливостям співкамерника-бізнесмена. Також завдяки йому в нас було досить багато їжі, що передавали з волі. Це означало, що можна не їсти нудотну баланду місцевого приготування, а насолоджуватися своїми стравами. Ми прийшли до такого рішення, коли в черговій пайці побачили свинячу шкуру з шерстю, яка стирчала з неї. Тепер краще вже голодувати, ніж скочуватися до рівня тварин.

У нашій хаті також був невеликий телевізор, біля якого ми залипали цілими днями, переглядаючи різноманітні серіали. Коли транслювали щось нудне, відволікалися на ігри в нарди або шахи. Час летів стрімко. У ті дні навіть могло здатися, що все добре. Але на цій прекрасній ноті, за тюремною традицією підлості, в камері пролунав стук. Учергове вертухай прогарчав крізь двері: «Афанасьєв, на виклик! Щоб був готовий через п’ять хвилин!» А далі наручники, конвой, коридори.

Ведуть до кімнати побачень, де чекає не близька людина, а з посмішечкою відряджений співробітник Федеральної служби безпеки РФ. Той самий тип, який керував тортурами наді мною, коли мене затримали в Криму. Саме він змушував підпи­сувати обмови на себе і на інших. Саме він повільно мене вбивав. І ось тепер приїхав переконатися, виконаю я все те, що за їхнім зрежисованим сценарієм я мусив зробити. Просто дивно, наскільки безпринципні й аморальні ці люди. На лиці ні натяку на колишні злодіяння, скоєні ним. Немов він не роздягав мене і не бив струмом, не душив протигазом, доводячи до блювоти. Навпаки, переді мною сидів служивий і то мило всміхався, то єхидно скалився, немов давній друг, який при­їхав допомогти, підтримати. А мені лише наївно, як нетямущий дитині, потрібно довіритися йому, і тоді все стане добре. Адже такі, як він, не можуть обманювати. Як же гидко брати участь у цій грі! Але на кону було життя, тому, зціпивши зуби, слід навчитися бути хорошим актором і постаратися переграти його.

Із собою московський товариш привіз усі накопичені томи кримінальної справи з нашого судочинства на той випадок, якщо я щось устиг призабути і мені треба щось повторити, перечитати. Моє головне завдання — переказати все те, що було спочатку написано і зрежисовано цими ж людьми. Адже ФСБ не розкриває кримінальні злочини, вона їх моделює сама, у своїй уяві, та в якусь мить утілює в життя. Мені навіть було запропоновано мобільний телефон, якого я вже не бачив понад півтора року. Я міг зробити всього один дзвінок, у Москву, самому товаришеві слідчому, щоб той сказав мені останні напутні слова. Досі не зрозумію, це був жарт такий чи чергова перевірка, але я відмовився, на що ніяких зауважень не було.

У цілому в мене було відчуття, що я «мальчиш-плохиш», якому пропонують продати друзів, підсолоджуючи цукерками і шоколадками. Адже, і правда, мені обіцяли багато. Говорили про те, що після «найважливішого дня у твоєму житті» мене відправлять відбувати покарання поближче до дому, до міста Брянська, де мені потрібно буде провести, ну, максимум рік-два і потім мене відразу помилують як українського націоналіста, що вже виправився й одумався. І для пропаганди справу буде зроблено, і я на волі. Усі задоволені.

Але в якийсь момент добродушність прибулого наглядача змінилася металевою жорсткістю і погрозами. Мій кат дивився мені просто у вічі й говорив дуже прямо і відверто, що в разі, якщо я їх підведу, то, крім холоду, голоду, мені в цьому житті більше чекати нічого. Він говорив, що я опинюся там, де мої крики зможуть почути тільки білі ведмеді, що бродять по безкрайніх засніжених просторах. І, звичайно ж, він не втомлювався нагадувати, що я уклав угоду зі слідством, а за це, за законами злочинного світу, мене будуть опускати раз по раз інші арештанти, які вже давно на гачку. І я нікуди не подінуся. Там і згнию. Вирішувати тільки мені — жити чи вмерти.

Такі нерадісні зустрічі повторювалися день у день. Ось тільки мого московського знайомця з ФСБ змінив місцевий рос­товський співробітник цієї безжальної структури. Але і з ним суть розмов не змінилася. Мене пресували раз у раз і тримали в шорах, щоб у намічений час усе пройшло для них як по маслу. Я ж тримався молодцем і саме в цьому їх