Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт
Прості приємні та неприємні відчуття виникають із безперервного процесу всередині вас, що називається інтероцепцією. Інтероцепція — це відображення вашим мозком усіх відчуттів ваших внутрішніх органів і тканин, рівня гормонів у вашій крові та стану вашої імунної системи. Подумайте про те, що відбувається всередині вашого тіла просто в цю мить. Ваші нутрощі перебувають у постійному русі. Серце проштовхує кров по ваших венах та артеріях. Легені наповнюються й порожніють. Шлунок перетравлює їжу. Ця інтероцептивна активність створює цілий спектр базових відчуттів — від приємних до неприємних, від спокійних до нервових і навіть абсолютно нейтральних.
Інтероцепція є фактично одним з основних інгредієнтів емоцій, так само як борошно та вода є основними інгредієнтами хліба, але ті відчуття, що походять від інтероцепції, значно простіші за повномасштабні переживання емоцій на кшталт радості та смутку. У цьому розділі ви дізнаєтесь, як інтероцепція працює і як вона сприяє переживанню й сприйняттю емоцій. Але спершу нам буде корисна невелика розповідь про мозок загалом і про те, як він розподіляє енергію нашого тіла для підтримання життя й здоров’я. Це підготує вас до розуміння суті інтероцепції, яка є витоком відчуттів. Після цього ми розглянемо несподіваний і, щиро кажучи, приголомшливий щоденний вплив інтероцепції на наші думки, рішення та дії.
Незалежно від того, чи ви загалом спокійна людина, що безтурботно пливе в потоці рівноваги, поза впливом життєвих негараздів, чи більш реактивна, яка постійно борсається у хвилях запалу, легко «заводячись» від найменшої зміни в оточенні, а чи щось середнє між цими двома крайнощами, наука, що стоїть за інтероцепцією, вкорінена в схемі вашого мозку, допоможе вам побачити себе в новому світлі. Вона також продемонструє, що ви не залежите від ласки емоцій, які на власний розсуд керують вашою поведінкою. Ви самі є архітектором цих переживань. Може здаватися, що ріка почуттів несе вас, мов ту тріску, але насправді ви — її джерело.
• • •
Протягом більшої частини людської історії найосвіченіші представники нашого виду просто жахливо недооцінювали можливості людського мозку. Це й зрозуміло, якщо взяти до уваги, що мозок займає лише близько 2 % маси нашого тіла й нагадує грудку химерного сірого желе. Давні єгиптяни взагалі вважали його непотрібним органом і виймали в померлих фараонів через ніс.
Урешті-решт мозок таки посів належне йому місце як умістилище розуму, але його дивовижні можливості все одно не мали гідного визнання. Ділянки мозку вважалися головним чином «реактивними», такими, що проводять більшу частину часу в стані спокою, а збуджуються лише коли з’являється стимул із зовнішнього світу. Такий погляд з точки зору «стимул — реакція» є простим та інтуїтивним. По суті, нейрони у ваших м’язах саме так і працюють, сидячи спокійно аж до стимуляції, а потім збуджуючись, аби змусити м’язові клітини реагувати. Тому вчені й припускали, що нейрони в мозку діють аналогічно. Коли шлях вам раптом перетне величезна змія, цей стимул запустить у вашому мозку ланцюгову реакцію. Збудяться нейрони сенсорних ділянок, викликаючи збудження нейронів когнітивних або емоційних ділянок, що потягне за собою збудження нейронів рухових ділянок, після чого ви зреагуєте. Така думка типова для класичного погляду: з появою змії «схема страху» у вашому мозку, яка зазвичай перебуває в положенні «вимкнено», ніби переходить у положення «увімкнено», зумовлюючи наперед задані зміни у вашому обличчі та тілі. Ваші очі розширюються, ви кричите й тікаєте.
Проте, попри свою інтуїтивність, модель «стимул — реакція» є помилковою. 86 мільярдів нейронів вашого мозку, з’єднані в розгалужену мережу, ніколи не перебувають у стані спокою, очікуючи на запуск від зовнішнього джерела. Ваші нейрони завжди стимулюють один одного, іноді в цих процесах одночасно задіяні мільйони. Маючи достатньо кисню та поживних речовин, ці величезні каскади стимуляції, відомі як внутрішня мозкова діяльність, продовжуються від народження аж до смерті. Ця активність не має нічого спільного з реакцією, що запускається зовнішніми стимулами. Вона більше нагадує дихання — процес, що не вимагає жодного зовнішнього каталізатора.
Внутрішня активність вашого мозку не є випадковою; вона структурована сукупностями нейронів, що послідовно збуджуються разом і називаються внутрішніми мережами. Ці мережі діють у чомусь подібно до спортивних команд. Та чи інша команда має запас гравців. У будь-який конкретний момент одні грають, а інші сидять на лаві, готові вступити в гру в разі потреби. Так само й внутрішня мережа має запас доступних нейронів. Щоразу, як мережа виконує свою роботу, різні групи її нейронів грають (збуджуються) синхронно, щоб заповнити всі необхідні позиції в команді. Ви можете розпізнати цю поведінку як дегенерацію, оскільки різні набори нейронів у мережі виконують однакову базову функцію. Внутрішні мережі вважаються одним із найбільших відкриттів неврології минулого десятиліття.
Вас, можливо, цікавить, якими є досягнення цього джерела неперервної внутрішньої активності, крім підтримання биття вашого серця, дихання легень та безперебійного виконання інших внутрішніх функцій. Фактично внутрішня мозкова діяльність є джерелом снів, мрій, уяви, польотів думки та фантазій, які в розділі 2 ми називали моделюванням. Крім того, вона так чи інакше створює всі ваші відчуття, зокрема інтероцептивні, які є джерелом ваших найбільш базових приємних, неприємних, спокійних та нервових переживань.
Щоб зрозуміти, чому так відбувається, на мить погляньмо на це з точки зору вашого мозку. Подібно до тих муміфікованих давньоєгипетських фараонів, мозок проводить вічність, замкнений у темній тихій коробці. Він не може вийти назовні й насолоджуватися дивами світу безпосередньо; він дізнається, що відбувається, лише опосередковано, завдяки уривкам інформації від світла, вібрацій та хімічних речовин, які стають видовищами, звуками, запахами тощо. Ваш мозок мусить з’ясовувати значення цього мерехтіння та вібрацій, а його головними підказками є ваш попередній досвід, який він складає в певні моделі всередині своєї величезної мережі нейронних з’єднань. Ваш мозок засвоїв, що один-єдиний сенсорний подразник, як-от гучний звук «бах», може мати багато різних причин: грюкання дверей, лускання повітряної кульки, плескання в долоні, постріл. Він розрізняє, яка з цих різних причин найбільш адекватна, лише за їхньою ймовірністю в різних контекстах. Він питає: «Яка комбінація моїх попередніх переживань дає найближчий відповідник цього звуку, враховуючи цю конкретну ситуацію із зоровими образами, запахами та іншими відчуттями, що її супроводжують?»
Отак, ув’язнений усередині черепа, керуючись лише набутим досвідом, ваш мозок робить передбачення. Зазвичай ми уявляємо передбачення як твердження про майбутнє, на кшталт: «Завтра буде дощ», «Моя команда виграє чемпіонат з футболу» або «Ви зустрінете високого чорнявого незнайомця». Але тут я фокусуюся на передбаченнях у мікроскопічному масштабі мільйонів нейронів, що спілкуються між собою. Ці нейронні «розмови» намагаються передбачити кожен фрагмент зорового образу, звуку, запаху, смаку та дотику, які ви відчуваєте, та кожної дії, яку виконуєте. Ці передбачення є найкращими здогадами вашого мозку про те, що відбувається у світі навколо вас, і про те, як, з огляду на це, слід учинити, щоб зберегти життя