Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів

України» в структуру Державної кримінально-виконавчої служби України відносить і підприємства установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань даної служби. Стаття 13 даного Закону регламентує специфіку діяльності таких підприємств та визначає, що вони є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці. Пункт 10 статті 13 даного Закону встановлює, що підприємства установ виконання покарань мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до коментованого пункту установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, є окремою категорією платників податку на прибуток, але отримані доходи (які фактично підпадають під дію пільгового режиму оподаткування) повинні направляти виключно на фінансування власної господарської діяльності. В іншому випадку отриманий прибуток підлягає оподаткуванню на загальних підставах за ставкою, встановленою п. 151.1 статті 151 ПКУ з урахуванням п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ (з 01.04.2011 р. — 23 %, з 01.01.2012 р. — 21 %, з 01.01.2013 р. — 19 %, з 01.01.2014 р. — 16 %).

Враховуючи, що підприємства установ виконання покарань не підпадають під визначення неприбуткових установ та організацій, то податкова звітність подається такими платниками податку на загальних підставах відповідно до глави 2 розділу 2 ПКУ

Облік платників податку на прибуток ведеться з метою створення умов для здійснення органами ДПС контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податку та нарахованих фінансових санкцій. Статус платника податку на прибуток присвоюється з дати взяття на облік у відповідному органі ДПС. Довідка про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП (свідоцтво за ф. № 4-УРП) є єдиним документом, який підтверджує взяття платника податків на облік в органі ДПС. Довідка (свідоцтво) видається безоплатно. Порядок обліку платників податків і зборів затверджено Наказом ДПА України від 22.12.2010 № 979 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за № 1439/18734.

133.6. Для суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з 01.01.2011 року встановлюються окремі особливості справляння податку відповідно до глави 1 розділу XIV цього Кодексу (див коментар до даної глави).

Стаття 134. Об’єкт оподаткування

134.1. У цьому розділі об’єктом оподаткування є:

134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135–137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138–143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

134.1.2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

134.1. Відповідно до пп. 7.1.2 п. 7.1 статті 7 ПКУ об’єкт оподаткування визначається основним елементом будь-якого податку. У свою чергу, п. 22.1 статті 22 ПКУ дає вичерпне, узагальнене розуміння сутності об’єкта оподаткування. Але кожен податок має свої специфічні особливості, відповідно до яких і визначається його об’єкт оподаткування. Стаття 134 ПКУ виділяє два об’єкта оподаткування — це для резидентів (пп. 134.1.1) та нерезидентів (пп. 134.1.2).

Слід зазначити, що п. 44.2 статті 44 глави 1 розділу 2 ПКУ регламентується, що для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень цього Кодексу (законодавець мав на увазі визначення тимчасових та постійних податкових різниць — думка автора). Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

134.1.1. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ для визначення об’єкта оподаткування платника податку (резидента) включає всі доходи та витрати, які отримуються ним у процесі господарської діяльності як на території України, так і за її межами (закордонні філіали, представництва, участі в іноземних компаніях тощо).

Відповідно до частини 1 статті 142 ГКУ прибуток (дохід) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму витрат та суму амортизаційних відрахувань. Пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПКУ прибуток як об’єкт оподаткування визначається дещо по-іншому, ніж це трактує ГКУ, а саме:

Пзп = Дзп — Ср — Візп, (1)

де Пзп — прибуток звітного податкового періоду; Дзп — доходи звітного податкового періоду; Ср — собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг; Візп — інші витрати звітного податкового періоду.

Розглянемо далі три складові, які впливають на розмір обчислюваного оподаткованого прибутку.

Стосовно першої складової (Дзп). Частина 2 статті 142 ГКУ регламентує, що для цілей оподаткування Законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об’єкта оподаткування. Виходячи з цього, статті 135–137 ПКУ регламентують спеціальний порядок визначення доходу як об’єкта оподаткування (детальніше порядок формування доходів дивись у коментарях до статей 135–137 ПКУ).

Друга складова (Ср) — собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (у рахунках бухгалтерського обліку — рахунок 90 «Собівартість реалізації»). Визначення даного терміна трактується в пп. 14.1.228 п. 14.1 статті 14 ПКУ, де собівартість розуміється як витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Склад собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається п. 138.8-138.9 статті 138 ПКУ. Стосовно амортизаційних відрахувань, то вони є складовою собівартості й відокремлено, як зазначається в частині 1 статті 142 ГКУ, зменшувати оподатковуваний прибуток не будуть.

Внесення у формулу розрахунку прибутку до оподаткування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг зумовлене тим, що законодавець акцентує увагу на наближенні норм податкового та бухгалтерського обліку.

Щодо третьої складової (Візп). Інші витрати звітного періоду, які включаються для визначення оподаткованого прибутку, регламентуються п. 138.10-138.12 статті 138 ПКУ. Крім цього складу витрат, існують певні особливості щодо визначення окремих