Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький

265

Ч. 130 (19 листопада 1927), стор. 420.

266

Ч. 131 (5 грудня 1927), стор. 425.

267

Ч. 132 (19 грудня 1927), стор. 429.

268

Ч. 133 (1 січня 1928), стор. 429.

269

Див. Роман Гайдук, “Початки “Нової Зорі” і “Правди”, “Правда” (Торонто), ч. 3-4 (19-20), 1973, стор. 322-35.

270

Ч. 131 (5 грудня 1927), стор. 425.

271

Ч. 133 (1 січня 1928), стор. 429.

272

В. Липинський, “Коротка передісторія мого листа до Д-ра Назарука з д. 29.1.1930” (АСЕДІЛ).

273

Листи В. Липинського до О. Назарука від 18 січня і 8 березня 1928; невисланий лист В. Липинського до О. Назарука з кінця лютого (?) 1928 (АСЕДІЛ).

274

Див. Осип Назарук, “Гр.-Католицька Церква і українська ліберальна інтеліґенція” (Львів: Накладом “Правди”, 1929).

275

Ч. 138 (28 січня 1928), стор. 447.

276

Лист В. Липинського до О. Назарука від 18 січня 1928 (АСЕДІЛ).

277

Ч. 142 (11 лютого 1928), стор. 453.

278

Ч. 133 (1 січня 1928), стор. 430.

279

В. Липинський, “Коротка передісторія мого листа до Д-ра Назарука з д. 29.1.1930” (АСЕДІЛ).

280

Ч. 94 (1 і 11 січня 1926), стор. 355.

281

З багатьох місць у писаннях Назарука з 1930-их рр., де він висловлював свої монархістичні переконання, зацитуемо для прикладу одне: “...в такій країні, як велика земля над Дніпром, не видержить довго ніяка влада неорганічна з природи: то значить така, яка походить з агітації, з крику, з виборів. Там необхідно потрібна органічна влада леґального монарха, все одно яке буде ім’я її: гетьманська, княжа, королівська, чи цісарська”. Осип Назарук, “Галичина й Велика Україна” (Львів: Накладом “Нової Зорі”, 1936), стор. 155.

282

Із своїх історичних романів (які він називав “повістями”), Назарук після повороту з еміґрації встиг видати один: “Роксоляна - жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, Завойовника і Законодавця” (Львів: Накладом “Нової Зорі”, 1930). Згідно з авторською довідкою (стор. 302), роман був написаний у 1918-26 рр. у різних місцях та у значних відступах часу, а перероблений у Львові в 1927-29 рр. Другий роман, “Проти орд Джінґісхана”, що над ним Назарук працював одночасно з “Роксоля-ною”, так і не появився друком.

283

Слова Липинського, цитовані в листі Назарука, ч. 136 (14 січня 1928), стор. 435.

284

Слова Липинського, цитовані в листі Назарука, ч. 136 (14 січня 1928), стор. 435.

285

Слова Липинського, цитовані в листі Назарука, ч. 136 (14 січня 1928), стор. 435.

286

На підставі публіцистичних писань Назарука з 1930-их рр., можна ствердити, що в них нема ні сліду “утодовости” супроти Польщі, якщо це поняття розуміти в сенсі національного капітулянтства. Навпаки, Назарук сміливо й послідовно, наскільки це було можливе в тодішніх цензурних умовинах, викривав гноблення українців польською владою та критикував шовінізм польського суспільства. З цієї точки погляду особливо показна книжка (анонімна, але безсумнівно Назарукового авторства), “Програма винародовлення українців і білорусинів у Польщі” (Львів: Бібліотека УНО [Української Народньої Обнови], 1937). Назарук провіщав полякам національну катастрофу, що прийде як заслужена кара за знущання над братнім українським народом: “... пів світа буде йти на сусідку нашу [Польщу] і перейде по ній рухомий полоз так, як перейшов тепер по землях до Збруча. А се, що тепер переживаєте, се хвиля перед бурею...” “Венеція” (Львів: Бібл. УНО, 1934), стор. 105. “Може слідуюче покоління [поляків] пригадає собі платність векселя, виставленого його батьками під написом: Za naszą і waszą wolność”. “Вражіння з Волині” (Львів: Видавництво “Нова Зоря”, 1938), стор. 73. Наведені уривки підтверджують нашу тезу, що побоювання Липинського щодо “угодовости” Назарука були безпідставні. На підставі публіцистичних писань Назарука з 1930-их рр., можна ствердити, що в них нема ні сліду “утодовости” супроти Польщі, якщо це поняття розуміти в сенсі національного капітулянтства. Навпаки, Назарук сміливо й послідовно, наскільки це було можливе в тодішніх цензурних умовинах, викривав гноблення українців польською владою та критикував шовінізм польського суспільства. З цієї точки погляду особливо показна книжка (анонімна, але безсумнівно Назарукового авторства), “Програма винародовлення українців і білорусинів у Польщі” (Львів: Бібліотека УНО [Української Народньої Обнови], 1937). Назарук провіщав полякам національну катастрофу, що прийде як заслужена кара за знущання над братнім українським народом: “... пів світа буде йти на сусідку нашу [Польщу] і перейде по ній рухомий полоз так, як перейшов тепер по землях до Збруча. А се, що тепер переживаєте, се хвиля перед бурею...” “Венеція” (Львів: Бібл. УНО, 1934), стор. 105. “Може слідуюче покоління [поляків] пригадає собі платність векселя, виставленого його батьками під написом: Za naszą і waszą wolność”. “Вражіння з Волині” (Львів: Видавництво “Нова Зоря”, 1938), стор. 73. Наведені уривки підтверджують нашу тезу, що побоювання Липинського щодо “угодовости” Назарука були безпідставні.

287

Звіт від 8 травня 1918 німецького посланника в Києві Мумма імперському канцлерові Гертлінґові. “Die deutsche Okkupation der Ukraine. Geheimdokumente” (Strassbourg: Editions Prométée, 1937), стор. 136.

288

Назарук, “Галичина й Велика Україна”, стор. 55.

289

“S. Tomashivsky is, along with V. Lypynsky, the founder of Ukrainian statehood historiography”. Olexander Ohloblyn, “Ukrainian Historiography, 1917-1956”. “The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.”, vol. V-VI (New York, 1957), p. 381.

290

У “Хліборобській Україні” Томашівський надрукував дві статті: дуже прихильну рецензію на Липинського, “Історія і політика, кілька думок з приводу книжки В. Липинського “Україна на переломі””, зб. V-VI (1921), стор. 165-70, і статтю “Влада і культура”, зб. VII-VIII (1922-1923), стор. 303-11.