Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький

373

У рецензії на збірник статей, надрукованих у зв’язку з 50-ою річницею Жовтневої революції (The News York Times Book Review. - 1967. - 5 November), Гю Сітон-Вотсон зауважив, що “огляд Радянського Союзу, який від самого початку виключає 46% радянських підданих, не можна визнати задовільним... Основні неросійські нації й далі живуть на компактних територіях, на яких вони жили протягом століть, і мають високорозвинуті національні культури, цілком відмінні від російської”. Сліпоту багатьох американських учених до національних проблем СРСР, на погляд Сітона-Вотсона, можна пояснити тією обставиною, що “Сполучені Штати розвинулися як плавильний казан різних етнічних елементів”. Американці схильні проектувати цю концепцію “плавильного казана” на колишню Російську імперію та СРСР.

374

Цю тезу неспростовно довів російський емігрант, історик громадянської війни генерал Головін у книжці: Головин Н. Н. “Российская контрреволюция в 1917-1918 гт.: В 4 т. - Б. м., 1937: “У кожному випадку, коли більшовизм зазнавав поразки, це було на грунті “націоналізму”. Це сталося у всіх частинах, які відокремилися від Росії” (Т. 1. - С. 121). Непохитна вірність керівників білих армій програмі “єдиної і неподільної Росії” відчужила неросійські нації і навіть донських козаків та сибіряків, які хоч і були етнічними росіянами, але змагали до регіональної автономії.

375

Рябошапко Г. Українська РСР - суверенна держава // Радянське право. - 1966. - N 12. - С. 15, 17.

376

Сказане про американські штати стосується й канадських провінцій, за винятком Квебеку. Квебек є особливим випадком: це єдиний у Північній Америці приклад, коли проблема політичного федералізму поєднується з національною проблемою в етно-культурному сенсі.

377

Практичні наслідки програми “злиття національностей” найкраще можна побачити на прикладі включених до складу Російської РФСР районів компактного поселення українців. Приміром, у Кубанській станиці Платніровській “тепер, як показують дослідження, не лише новоприбулі, але й усі місцеві жителі називають себе росіянами, тоді як 1926 р. у станиці, за даними всесоюзного перепису, було 83,5% українців і лише 13,4% росіян”. Див.: Кубанские станицы / Ред. К. В. Чистов. -Москва, 1967. - С. 29. Число українців зменшилося за час між переписом 1926 р. і 1959 р. у південній зоні Центрально-Чорноземного району з 1.633.000 чол. до 262.000 чол., а на Північному Кавказі з 3.126.000 чол. до 370.000. Див.: Кубійович В. Національний склад населення УРСР за переписом 1970 // Сучасність. - 1971. - N 9. - С. 77. Українське населення Російської федерації позбавлене українських шкіл, усіх можливостей задовольняти культурні потреби рідною мовою і, піддане сильному адміністративному тискові, зазнає русифікації, а це може призвести до того, що українська нація втратить близь-ко чверті загальної етнічної території. У радянських джерелах, таких, як цитована книжка “Кубанские станицы”, ці процеси розхвалюються як “прогресивний, інтернаціональний напрям”. Можна не сумніватися, що якби дозволили обставини, режим радо застосував би такий “інтернаціоналізм” до всього українського народу.

378

Основні проблеми розвитку дореволюційної України розглянуті в есе “Роля України у новітній історії” (див. перший том цього видання).

379

Досі немає повної історії України радянської доби, але варто звернутися до таких робіт: Manning C.A. Ukraine Under the Soviets. - New York, 1953; Dmytryshyn B. Moscow and the Ukraine, 1918-1953. - New York, 1956; Sullivant R.S. Soviet Politics and the Ukraine, 1917-1957. - New York, 1962. Достовірну інформацію подають історичні розділи книжки: Ukraine: A Concise Encyclopaedia / Ed. V. Kubijovyč. - Toronto, 1963-1971. Для розуміння культурної ситуації 1920 - початку 1930-х років не можна обійтися без книжки.: Luckyj G.S.N. literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917-1934. - New York, 1956. “Національні ухили” в КП(б)У у перші роки радянського правління найкраще описані у недавній статті: Radziejowski J. Kwestia narodowa w partii komunistycznej na Ukrainie radzieckiej // Przegląd historyczny. - 1971. - N 3. - S. 477-497.

380

Див.: Kostiuk H. Stalinist Rule in the Ukraine: A Study of the Decade of Mass Terror (1929-1939). - Munich, 1960.

381

Цит. матеріали В. Холубничого у кн.: Ukraine: A Concise Encyclopaedia. - Vol. 1. -P. 822. Подібні результати одержав Д. Г. Далрімпл. Див.: Dalrymple D.C. The Soviet Famine of 1932-1934 // Soviet Studies. - 1964. - N 3. - P. 250-284.

382

Kleist P. Zwischen Hitler und Stalin. - Bonn, 1950. - S. 229.

383

“Заява Молотова [німецькому послу Вернерові фон дер Шуленбургу у зв’язку з наміром Радянського Союзу анексувати Буковину 1940 р.] відбиває реальне побоювання, яке стояло за багатьма радянськими зовнішньополітичними акціями декількох останніх років; у будь-якій можливій війні Україна буде ахіллесовою п’ятою Радянського Союзу... Починаючи з часів доповіді Сталіна на XVIII з’їзді партії все вказувало на те, що українську справу радянське керівництво вважало критичним елементом у разі будь-якої внутрішньої небезпеки всередині невіддільних частин Радянського Союзу” (Ułam AB. Expansion and Coexistence: The History of Soviet Foreign Policy, 1917-1967. - New York - Washington, 1968. - P. 299-300). Посол екзильного польського уряду в СРСР повідомляв 3 січня 1942 р.: “Під час прощальної телефонної розмови [сер Стаффорд] Кріпс згадав, що Сталін передчував великий успіх, вірив, що німці будуть розбиті і над усе був занепокоєний тим, щоб навіть на цій стадії Росія забезпечила собі кордони стратегічно надійні і такі, що гарантуватимуть знищення українського руху”. Цит. за: Kot S. Conversations with the Kremlin and Dispatches from Russia. - London, 1963. - P. 175.

384

Волинь раніше належала до царської Росії, а Закарпаття (відоме також як Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна) - до угорської половини Габсбурзької імперії. Перед першою світовою війною ці регіони були відсталі, й український національний рух не мав там міцних позицій. Поступ національного руху на цих територіях можна проілюструвати тим фактом, що у 1938-1939 роках на Закарпатті виникла автономна українська адміністрація, а Волинь під час німецької окупації стала базою патріотичних антинацистських і антирадянських партизанських сил - Української Повстанської Армії.

385

Переконливий доказ цього твердження дають події зими 1918-1919 та весни