Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Закінчив історичне відділення Українського Високого Педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі, викладав в Українській гімназії у Білках на Закарпатті.
У 1939 р. брав участь у боротьбі військових формувань Карпатської України проти угорських військ.
Битинський Микола, фото 40-х років (Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — Ч. 1)
У 1944–1945 рр. — старшина штабу Української Національної армії П. Шандрука.
З 1951 р. жив на еміграції у Канаді. Автор численних статей з історії української символіки та геральдики.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С.9; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 2110, 2111, 2114, 2171, 2172, 2173, 2174 — твори та особисті документи М. Битинського; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 70. — С. 23; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 56; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. - № 1. — С. 84–85.
ВІДЕНКО Йосип Гнатович
(31.10.1884-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Житомир. Унтер-офіцер Кавалергардського полку. Офіцерське звання одержав за бойові заслуги. У 1917 р. служив у 93-му запасному полку Царицинської залоги. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Одним із перших почав українізацію у частинах російської армії, виділив зі свого полку всіх українців та окремим ешелоном вивіз їх до 34-го армійського (1-го Українського) корпусу. Разом з ешелоном вояків-українців виїхали деякі офіцери-українці — військовополонені австро-угорської армії, що утримувалися в царицинському концтаборі. Серед них — Є. Коновалець та М. Курах. Після влиття вояків царицинського ешелону до складу 1-го Українського корпусу був призначений комісаром Центральної Ради при його штабі. У 1918 р. відігравав активну роль у клубі українських старшин «Батьківщина», який став зародком повстання проти гетьмана П. Скоропадського. З 15.11.1918 р. — отаман для доручень штабу військ Директорії, незабаром — комісар Директорії у кількох повітах Волинської губернії. Згодом — отаман окремого кінного загону в Ізяславі, який діяв у тилах Дієвої армії УНР та відмовлявся виїжджати на фронт. 10.03.1919 р. загін Віденка було роззброєно, а сам він був ув'язнений. Влітку 1919 р. сидів у камянецькій в'язниці з кількома іншими отаманами, над якими провадилося слідство. У жовтні 1919 р. був звільнений з в'язниці військами Збройних Сил Півдня Росії, що вступили до Кам'янця.
У січні—лютому 1920 р. очолював кінний загін у складі 44-ї стрілецької дивізії Червоної армії, сформованої з т. зв. «боротьбистів». Був засуджений як колишній петлюрівський отаман, та ув'язнений у літинській тюрмі. Втік з-під розстрілу. У 1921 р. — старшина управління постачання 4-ї Київської дивізії Армії УНР. У 1920-30-ті роки мешкав у м. Рівне. За спогадами М. Чеботаріва, колишнього начальника Охорони Головного Отамана, у вересні 1956 р. Ільку Боріцаку, редактору паризького журналу «Україна», надійшов лист від И. Віденка з погрозами на адресу М. Чеботаріва. Однак, інших даних про долю Й. Віденка немає.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 97. — С. 35; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С.23; Середа М. Сторінка з історії визвольної боротьби/Аітопис Червоної Калини. — Львів 1931. — Ч. 11. — С. 15–17; Панченко І. Перший Український корпус/Українське козацтво. — 1972. — Ч. 2(20); Середа М. Отаман Біденко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С. 17–20, Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003. — С. 10; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 291–292.
БІЛАН Микола Іванович
(06.05.1894-?) — підполковник Армії УНР.
Народився в Києві. Закінчив Немирівську гімназію (м. Немирів, Подільської губернії), 2-е Київське військове училище (01.05.1915). З 03.07.1915 р. — прапорщик 124-го піхотного Воронізького полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був п'ять разів поранений. Нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (09.1917 р.). З 26.10.1917 р. — штабс-капітан.
У 1917 р. брав участь в українізації 124-го полку (був перейменований на 124-й Український). 08.08.—03.09.1918 р. навчався в Інструкторській школі старшин. Згодом — командир сотні 40-го пішого Ізюмського полку Армії Української Держави (колишнього 124-го Українського). 12–21.02.1919 р. — командир загону, виділеного з 40-го пішого Ізюмського полку та командир окремої комендантської сотні на Харківському та Сарненському фронтах Дієвої армії УНР. З 22.02.1919 р. — начальник окремої кулеметної сотні штабу Південно-Західного фронту (при штабі Північної групи) Дієвої армії УНР.
17.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону, перебував у таборах для військовополонених, звідки виїхав добровольцем до Північно-Західної білогвардійської армії генерала Юденіча. За спогадами самого М. Білана, очолював у цій армії Український полк. За даними російських дослідників (С. Волкова), з 10.07.1919 р. був начальником команди піших розвідників 17-го Лібавського полку 5-ї Лівенської дивізії Північно-Західної армії (цілком ймовірно, що вся ця команда складалася з ветеранів Дієвої армії УНР). Після поразки Юденіча під Петроградом, перебрався до Польщі, звідти — в Україну.
З 26.02.1920 р. — командир сотні 1-го Рекрутського полку Дієвої армії УНР. З 2.04.1920 р. — командир 12-го стрілецького куреня 4-ї стрілецької бригади 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР (згодом — 21-й курінь 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії). З 21.08.1920 р. був приділений до 3-го кінного полку Армії УНР.
У листопаді 1923 р. повернувся до Радянської України. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 227–230; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 73–79; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 375–395.
БІЛАХІВ Віталій Семенович
(26.05.1897-?) — сотник Армії УНР.
Народився у м. Катеринослав. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З 04.02.1919 р. — т. в. о. командира 1-ї батареї 61-го гарматного дієвого полку Дієвої армії УНР. 3 11.02.1919 р. — командир цього ж полку. Учасник Першого Зимового походу, лицар Залізного Хреста. У 1920–1921 рр. — командир 1-ї батареї 2-ї Волинської гарматної бригади Армії УНР.
З 1922 р. перебував на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив лісовий відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1927). Працював інженером у Чехо-Словаччині. Подальша
