Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
У 1918 р. — помічник командира 10-го пішого Липовецького полку Армії Української Держави. У 1920–1921 рр. служив у 1-й Запорізькій дивізії Армії УНР. Інвалід (не мав лівої ноги). Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 48–53; Ф. 4591. — Оп. 1. — Спр. 6; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 48.
БАРБОВИЧ Іван Гаврилович
Барбович Іван, фото 1918 року (ГАРФ)
(27.01.1874-21.03.1947) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Походив з родини офіцера, дворянина Полтавської губернії. Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1896), вийшов до 30-го драгунського Інгерманландського полку (з 1907 р. — 10-й гусарський Інгерманландський, Чугуїв). У 1904–1905 рр. у складі Сибірського козачого полку брав участь у Російсько-японській війні. З 1916 р. — полковник. З 04.05.1917 р. — командир 10-го гусарського Інгерманландського полку. Кавалер ордена Святого Георгія IV ступеня та Георгіївської зброї.
У листопаді 1917 р. — виборний начальник 10-ї кавалерійської дивізії, яку українізував та перевів у підпорядкування Центральній Раді. У січні 1918 р. прибув з рештками дивізії в район Василькова. У квітні 1918 р. прибув до довоєнного місця дислокації дивізії — у район Харків — Чугуїв. З квітня 1918 р. — начальник кадрів 10-ї кавалерійської (згодом — 3-ї кінної) дивізії у складі Армії Української Держави. Був підвищений до рангу генерального хорунжого.
З початком Протигетьманського повстання на чолі старшинського кадру 12-го кінно-козачого Полтавського полку (колишнього — 10-го гусарського Інгерманландського) вирушив на з'єднання зі Збройними Силами Півдня Росії. Був командиром полку, бригади, дивізії, корпусу ЗСПР. З 10.12.1919 р. — генерал-майор, з 19.07.1920 р. — генерал-лейтенант. Вважається одним із найвидатніших білих воєначальників. Помер та похований у Мюнхені.
Барбович Іван, фото 1914 року (ЦДАКФФАУ ім. Пшеничного)
ЦДАВОУ. — Ф 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С 73; Незабытые могилы — Москва. — 1999. — С 207; Рутыч Н. Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России. — Москва. — 1997. — С. 39–40.
БАРВІНСЬКИЙ Борис
(23.10.1888—04(05).01.1980) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився в с. Ірищинці Канівського повіту Київської губернії. Закінчив духовну семінарію, 1-шу Київську школу прапорщиків (1915), школу ротних командирів Західного фронту у м. Вілейка (Білорусія). Під час Першої світової війни дістав контузію.
У травні 1917 р. перевівся до 1-го Українського козачого полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького, командував 12-ю сотнею. Штабс-капітан з червня 1917 р. З 04.01.1918 р. — командир Робітничого полку Вільного Козацтва у Києві. З березня 1918 р. — повітовий військовий комендант Дніпровського повіту Таврійської губернії. У другій половині листопада 1918 р. — помічник губернського коменданта Київщини. З липня 1919 р. — помічник командира 3-го Рекрутського пішого Січового полку Дієвої армії УНР. 3 листопада 1919 р. приватно мешкав у м. Вчорайше (Подільська губернія). З 05.06.1920 р. — помічник начальника охорони Головного Отамана С. Петлюри.
З 1928 р. служив котрактовим офіцером польської армії у 15-му піхотному полку у м. Дебліні. Останнє звання у польській армії — підполковник.
Барвінський Борис, фото 20-х років (Пам'ятна книга. П'ятдесятиліття Союзу бувших українських вояків в Канаді. — Гамільтон. — 1987)
У вересні 1939 р. потрапив до німецького полону, був звільнений у січні 1940 р. за наполяганнями Військового міністерства УНР в екзилі. З серпня 1943 р. був в. о. командира 30-го полку 14-ї дивізії військ СС «Галичина» у ранзі сотника. Незабаром був усунутий німцями з цієї посади та став командиром батальйону того ж полку.
З 1950 р. жив на еміграції у США, похований на цвинтарі Баунд-Брук (Нью-Йорк).
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 22; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 95–96; Боляновський А Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003 — С. 76–77, 360; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью- Йорк. — 1980. - № 1. — С. 96; № 3. — С. 55–59
БАРКОВСЬКИЙ Борис Володимирович
(1888—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Народився в Єреванській губернії. Походив з родини офіцера. Закінчив Тифліський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1908), вийшов підпоручиком до 1-го Кавказького гірського артилерійського дивізіону (Каре). 15.08.1910 р. був переведений до 31-ї артилерійської бригади (Білгород), у складі якої брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З червня 1918 р. — помічник командира 41-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З червня 1919 р. до листопада 1919 р. — командир 2-го гарматного полку 1-ї гарматної бригади 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 3152; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
БАХМАЧ
(?—?) — військовий лікар Дієвої армії УНР.
У 1914–1917 рр. — полковий лікар 6-го запасного піхотного полку російської армії.
З 17.03.1918 р. — полковий лікар 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. З 29.12.1918 р. — начальник залоги військ Директорії у Козятині. З 16.01.1919 р. (моживо, раніше) — начальник 20-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 21.03.1919 р. — член т. зв. тимчасового уряду Південно-Західної області УНР (Вапнярської республіки), що вела переговори з більшовиками про замирення. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–5; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 154; Антончук Д. «Вапнярська Республіка»//За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9. — С. 153–163; Аікар Бахмач// Сікевич В. Сторінки із записної книжки. — 1948. — Ч. 7. — С. 9–11.)
БАШИНСЬКИЙ Еспер Іванович
