Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

До частини четвертої. Клопотання слід подавати до органу, який уповноважений приймати рішення про вибір місця розташування земельних ділянок (затвердження матеріалів вибору земельних ділянок). Щодо компетенції з цього питання див. ч. 2 статті, яка фактично відсилає "ще далі" - до ст.ст. 122, 149, 150 ЗКУ.

До частини п'ятої. Коментована частина вимагає додавати до заяви (клопотання) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки. На наш погляд, таке обґрунтування може складатися у довільній формі. Разом із тим, на практиці трапляються випадки, коли від зацікавлених осіб вимагають подачі обґрунтування у формі т.зв. містобудівного обґрунтування, що є різновидом містобудівної документації (визначення див. у ст. 1 ЗУ "Про планування та забудову територій", а вимоги до такої документації - у ч.ч. 2-4 ст. 26 цього Закону). Вважаємо подібні вимоги незаконними.

З іншого боку, слід врахувати, що в переважній кількості випадків зацікавлена особа все-рівно не має альтернативи складанню містобудівного обґрунтування - адже його наявність вимагається у випадку відсутності місцевих правил забудови. Такі правила в більшості населених пунктів України на сьогодні відсутні, а ті, що наявні, часто є неповноцінними через відсутність графічної частини правил. За таких умов подання "обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки" у формі містобудівного обґрунтування слід визнати доцільним, хоча і не обов'язковим, кроком.

Коментована норма, як і інші акти законодавства, не встановлює вимог щодо графічного матеріалу, на якому слід позначати бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтованими розмірами. Тому заявникові не обов'язково замовляти складання відповідного плану в суб'єкта господарювання, що має ліцензію на виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт. Достатньо дістати будь-яку карту (план) та власноруч відмітити на ньому (наприклад, маркером) бажану земельну ділянку. У разі розроблення містобудівного обґрунтування цілком достатньо графічних матеріалів, наявних у його складі.

Засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилученим (викуп) земельної ділянки є необхідною, оскільки дозволяє застосувати процедуру без порушення ст. 41 Конституції України та ст. 147 ЗКУ (див. коментар).

До частини шостої. Типова форма заяви (клопотання) про вибір місця розташування земельної ділянки на даний час KM України не затверджена, а тому, на нашу думку, форма заяви повинна відповідати вимогам ЗУ "Про звернення громадян", тоді як зміст має фіксувати усі передбачені коментованою статтею та необхідні для прийняття рішення дані.

До частини сьомої. Коментована норма передбачає "розгляд" заяви (клопотання) органом, що вправі вилучати земельні ділянки, яке передує її направленню для отримання висновків відповідних органів. При цьому законодавець не передбачив, що результатом такого розгляду має бути рішення даного органу, що робить положення абзацу першого частини не зовсім зрозумілими. З одного боку, "розгляд" загалом передбачає прийняття за його результатами певного рішення; з іншого боку, дотриматись встановленого тижневого строку прийняття рішення, наприклад, місцевій раді просто неможливо. Крім того, незрозуміло, про що має йтись у прийнятому рішенні - адже закон імперативно вимагає у тижневий строк розіслати копії заяви (клопотання) відповідним органам. Виходячи із зазначеного, вважаємо, що на даному етапі заяви (клопотання) по суті (наприклад, на сесії ради) розглядатися не повинні. Під словом "розгляд" у даному випадку мається на увазі фор­мальний розгляд документів як вхідної кореспонденції із наданням доручення відповідним працівникам організувати їх розсилку відповідно до коментованої норми. Разом із копією власне заяви (клопотання) мають бути розіслані і копії доданих до неї (нього) матеріалів, які повинні розглядатися як невід'ємна частина заяви (клопотання).

Слід мати на увазі, що положення абз. 2 коментованої частини діятимуть лише після розмежування земель державної та комунальної власності (див. п. 12 розділу X "Перехідні положення" кодексу). Необґрунтованим ускладненням процедури, на нашу думку, можна вважати вимогу подання матеріалів заяви (клопотання) до органу місцевого самоврядування у разі вилучення земельної ділянки органами виконавчої влади земельних ділянок державної власності у межах населеного пункту. На наш погляд, наявність навіть негативного висновку має враховуватися органами виконавчої влади, але як суб'єкт, що розпоряджається землями державної власності, орган виконавчої влади не є зв'язаний позицією органу місцевого самоврядування.

Законодавством не передбачена форма висновку про можливість відведення земельної ділянки. Останній має включати обґрунтування можливості/неможливості надання земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні) з урахуванням компетенції відповідного органу. Склад та зміст вимог щодо відведення земельної ділянки на даний момент KM України не визначені.

На наш погляд, відсутність визначеної KM України форми висновків, а також складу та змісту вимог щодо відведення земельних ділянок не можуть перешкоджати вибору відповідних земельних ділянок. На даний час висновки мають складатися у довільній формі, проте оскільки органи, що надають висновки, діють "лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ч. 2 ст. 19 Конституції України), вони не можуть довільно "вигадувати" якісь вимоги щодо відведення земельної ділянки; натомість, вони можуть лише "озвучити" ті вимоги, що випливають із чинного законодавства, затвердженої містобудівної або землевпорядної документації.

Аналогічно, не може бути перешкодою для вибору земельної ділянки те, що відповідні органи протягом встановленого строку не нададуть своїх висновків. Із положень коментованої статті, а також із самої назви документа, що має надаватися відповідними органами - "вис­новок" - слідує, що орган, який здійснює вибір земельної ділянки (затвердження матеріалів вибору), не зв'язаний ні позицією органу, що надав висновок, ні самим фактом ненадання висновку протягом встановленого строку. До уваги мають братися лише аргументи, наведені у висновках, щодо відповідності (або невідповідності) пропонованого використання земельної ділянки чинному законодавству.

До частин восьмої, дев'ятої. Дані норми передбачають розподіл повноважень щодо надання висновків відповідних органів та прийняття рішення іншим органами державної влади, місцевого самоврядування. Відтак вирішення питання про вилучення (викуп) земельної ділянки обумовлюється наявністю висновку іншого органу.

Закон прямо не визначає, чи є зазначені висновки обов'язковими для органу, що приймає остаточне рішення. На наш погляд, слід вважати, що сам по собі негативний висновок не є підставою для прийняття негативного висновку щодо вибору земельної ділянки (затвер­дження матеріалів вибору). Як видається, для прийняття негативного рішення необхідна наявність законодавчо визначених підстав (наприклад, слід відмовити у виборі земельної ділянки під житлове будівництво у межах санітарно-захисної зони - див. ст. 114 ЗКУ та коментар