Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Утім феномен Сковороди можна як слід збагнути тільки на Грунті української традиції. "Сковорода, - відзначав, приміром, Ніколай фон Арсеньєв, - взірцевий син України, української землі, української культури, української життєрадісної барокової доби". "Так само, як у його думці, - стверджував також Петро Бобринський, -оприявнилася духовна культура, що її осереддям був Київ Петра Могили з Академією й традиційною філософією, сам образ старчика несила остаточно зрозуміти окремо від тих місць, де він мешкав та які він сходив уздовж і впоперек". Російський коментатор говорив навіть про "надмірну споєність" Сковороди з рідним краєм та про "надмірну етнічну забарвленість його особистості й творчості". Тим часом Юзеф Третяк називав Сковороду "справжнім вивершенням тих позитивних моральних первістків, що дрімали були в грудях українського народу", й розглядав сковородин-ський містицизм як питому прикмету українського духа, а Чеслав Ястжембець-Козловський наголошував передовсім на "специфічно українському" характері його іумору. "Українськість" Сковороди знаходить свій вияв також в емоціоналізмі ("ко-рдоцентричності") та релігійному підложжі його філософії, у практиці себепізнання тощо. Назагал, українця, який сповідує споглядальне життя (vita contemplativa), заведено називати, услід за Миколою ПІлемкевичем, "сковородинською людиною". Ба більше, Іван Мірчук свого часу стверджував, що в Сковороді були "скристалізовані, може, навіть виідеалізовані всі риси українського народу". Недаром творчість Сковороди так тісно пов'язана з українською народною культурою. Принаймні ще від часів романтизму Сковороду називали "народним філософом", а його образ глибоко закарбувався в пам'яті українського люду. Микола Костомаров казав, що мало кого народ пам'ятає й шанує так, як Сковороду: "На всьому обширі від Острогозька до Києва в багатьох хатах висять його портрети; кожен письменний українець знає про нього; його ім'я знане дуже багатьма і з-поміж неписьменного люду; його мандрівне життя - предмет оповідок та анекдотів; ...мандрівні сліпці засвоїли його пісні...". Зі свого боку, Сковорода любив пересипати власні твори приказками, прислів'ями, легендами, анекдотами, взятими з українського фольклору. Зокрема, тут часто зринають упровідні фрази на взір "по пословицѣ", "єсть в Малороссіи посло-вица", "старинная пословица", за якими йдуть українські приказки та прислів'я: "Без Бога ни до порога, а с ним хоть за море", "Волка в плуг, а он в луг", "Всякая птичка своим носком жива", "Глупой ищет мѣста, а разумнаго и в углу видно", "Далеко свинья от коня", "...мостишся, как коза на кровлю", "На ловца звѣрь бѣжит", "...начать за здоровья, а кончить за упокой", "Не имѣй ста рублей, как одного друга", "...не проси дождя, проси урожаю", "Стучит, шумит, гремит... А что там? Ко-былья мертва голова бѣжит" тощо. У своїх творах Сковорода послуговується також сюжетами народних легенд (скажімо, "препростий" Марко перед дверима раю) та анекдотів (наприклад, розповідь про те, як дід і баба носили в мішку сонячне світло). Крім того, бувши чудовим музикантом, він знав найрізноманітніші українські народні пісні: від календарно-обрядових (притчу «Благодарный Еродій» філософ завершує словами з весняної пісні-гри «Мак»:
Соловеечку, сватку, сватку! Че бывал же ты в садку, в садку?
Че видал же ты, как сѣют мак?
Бот так, так! сѣют мак. А ты, шпачку, дурак...) -
до ліричних, як уже згадувані «Ой ремезе, ремезоньку» чи «Ой не стій, вербо, над водою», та набожних. Сковорода знав також багато пісень літературного походження. Так, у діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною», процитувавши рядки "Зима прейде. Солнце ясно / Мыру откры лице красно...", він зазначає: "Сія пѣснь єсть из древних малороссійских, и єсть милая икона, образующая весну. Она про-странна". Цю пісню справді можна віднайти в рукописних збірниках українських псальм та кантів першої половини ХѴІП століття.
Загалом, під оглядом мотивів, жанрів та образів, твори Сковороди глибоко за-корінені в українській літературній традиції ХѴІІ-ХѴІІІ століть. Наприклад, свої "божественні пісні" він писав, спираючись на багатющий досвід попередньої української силабічної поезії. Це засвідчує бодай цитування Сковородою поетичних творів Феофана Прокоповича, Варлаама Лащевського, Георгія Кониського, а також загальна висока оцінка філософом доробку поетів "київської школи". Так, у візії «Брань архистратига Михаила со Сатаною» Сковорода цитує в трохи зміненому вигляді десять рядків Прокоповичевого «Епінікіона» ("Воспоим Господеви! О, Боже всесил-ный!.."), - зазначивши на берегах: "Сій стихи суть из побѣдныя пѣсни Ѳеофана Прокоповича, ректора Кіевскія Академій, треязычнѣ воспВвшаго царю Петру, побѣдившему под Полтавою градом. Почи президентом в Сінодв. Вѣчная память!". Окрім того, діалог «Потоп зміин» Сковорода завершує уривком із гратуляційних віршів Прокоповича до імператриці Анни Іоанівни:
Проч уступай, проч!
Печалная ноч!
Сонце всходит.
Свѣт воводит.
Свѣт воводит.
Радость родит.
Проч уступай, проч!
Потопная ноч! -
а інші рядки з цієї-таки Прокоповичевої поезії ("Ты наш ясный свѣт, / Ты наш крас-ный цвѣт, / Ты красота, / Ты доброта") відлунюють у приспіві 21 -ї пісні «Саду божественних пѣсней»: "О щастіе! наш ясный свѣт, / О щастіе, наш красный цвѣт".
Слід згадати й про поетичний доробок учителів Сковороди в Києво-Моги-лянській академії Михайла Козачинського та Георгія Кониського. Попри те, що Сковорода ніде прямо не покликався на поезію Козачинського, у творах обох письменників можна знайти промовисті збіжності: досить порівняти, наприклад, ско-вородинську молитву-пісню "лицемірів" із «Брані архистратига Михаила со Сатаною»: "Боже, возстани, что спиши?.." - з молитвою Фарисея в «Трагедокомедіи» Козачинського, створеній 1734 року під час