Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов

е) забезпечення для всіх громадян вільної ініціятиви, регульованої вимогами і потребами цілости нації;

е) забезпечення права рівних спроможностей на сті для всіх громадян вільної ініціятиви, регульованої вимогами і потребами цілости нації;

ж) забезпечення вільної форми трудового землекористування з визначенням мінімальних і максимальних розмірів для індивідуального землекористування;

з) усуспільнення основних природніх багатств країни: землі, лісу, вод і підземних скарбів з передачею рільних земель у постійне користування трудовим хліборобським господарствам;

и) удержавлення важкої індустрії і важкого транспорту, передача кооперативним об'єднанням легкої і харчової індустрії, право широкого вільного кооперування дрібних продуцентів;

і) забезпечення вільної торгівлі в унормованих законодавством межах; ї) забезпечення вільного розвитку ремесла та права на творення індивідуальних ремісничих варстатів і підприємств;

й) забезпечення права на вільну працю для фізичних та умових працівників і забезпечення охорони інтересів робітництва соціяльним законодавством…

Платформа прийнята Великим Збором Української Головної Визвольної Ради в липні 1944 р.

Про включення Української РСР і Білоруської РСР в число первісних членів Міжнародної Організації. Резолюція конференції Об’єднаних націй у Сан-Франціско, одноголосно прийнята другим пленарним засіданням конференції (27 квітня 1945 р.)[111]

Засідання рекомендує, щоб Українська Радянська Соціалістична Республіка і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка були запрошені стати первісними членами пропонованої Міжнародної Організації.

Про запрошення Української РСР і Білоруської РСР на конференцію Об’єднаних націй у Сан-Франціско. Резолюція конференції Об’єднаних націй у Сан-Франціско, одноголосно прийнята на засіданні Виконавчого Комітету конференції (30 квітня 1945 р.)[112]

Оскільки конференція вирішила запросити Українську Радянську Соціалістичну Республіку і Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку стати первісними членами пропонованої Міжнародної Організації, Виконавчий Комітет рекомендує Керівному Комітету дозволити представникам цих республік негайно зайняти свої місця на конференції, як вони просили про це через представника Радянського Союзу.

Тема 17. Держава і право УРСР у повоєнні роки та період десталінізації (1945 — перша половина 1960 рр.)

Реформування органів влади і управління

Державно-правовий розвиток Української РСР у післявоєнні роки відбувався відповідно до нових реалій внутрішнього та міжнародного життя Радянського Союзу. Спричинений Другою світовою війною перерозподіл сил призвів до нового загострення протиборства політичних систем, відомого під назвою «холодна війна». Небувало інтенсивними темпами здійснювалась відбудова важкої та вдосконалювалося виробництво оборонної промисловості. Обсяг промислової продукції УРСР, яка займала чільне місце у загальносоюзному воєнно-промисловому комплексі, у 1950 році перевищив довоєнний рівень на 15 %.

Водночас вкрай тяжким було становище розореного війною і сталінською системою управління сільського господарства. Вивіз продовольства заради геополітичних інтересів, а також жахлива посуха призвели у 1946–1947 рр. до нового голодомору в українських селах, жертвами якого стали понад 800 тис. чоловік. Започатковані в Москві кампанії «жданівщини», «лисенківщини», «боротьби з космополітизмом» та інші, доповнювалися в Україні звинуваченнями в націоналізмі діячів літератури, мистецтва, науки. Черговим антинародним кроком стала ліквідація у 1946 р. греко-католицької церкви у Західній Україні. 1949 р. вона була ліквідована й на Закарпатті.

Після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) боротьба за владу у вищому партійно-державному керівництві завершилась перемогою М. Хрущова, який у вересні 1953 р. став першим секретарем ЦК КПРС. Відбулися зміни в партійному та радянському керівництві УРСР, областей, районів. У червні 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко — перший українець за все її існування. У лютому 1956 р. делегати ХХ з’їзду КПРС заслухали доповідь М. Хрущова про культ особи Сталіна, у липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків». Розпочався період десталінізації, чи, за влучним визначенням письменника І. Еренбурга, «хрущовська відлига».

Як уже зазначалося, ще до кінця війни центральні й місцеві органи влади й управління УРСР відновили господарську і культурно-виховну діяльність. 4 вересня 1945 р. припинив свою діяльність ДКО.

Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР, яка офіційно залишалася вищим органом влади в республіці, відбулися 9 лютого 1947 р. Порядок обрання, форми діяльності й структура вищого органу влади не зазнали значних змін. До 21-го року підвищився віковий ценз для депутатів ВР. У роки десталінізації дещо розширилась компетенція союзних республік у господарській сфері та законодавчій діяльності. Відповідно до загальносоюзного закону від 11 лютого 1957 р. Верховна Рада УРСР отримала право, поряд із затвердженням бюджету республіки, затверджувати щорічні народногосподарські плани, самостійно вирішувати питання в галузі землекористування, адміністративно-територіального поділу, будівництва. У її складі тепер було більше представників робітничого класу, збільшився й відсоток українців. 1959 р. прийнято Закон про порядок відкликання депутатів Верховної Ради УРСР і місцевих Рад.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 р. Рада Народних Комісарів Української РСР була перетворена відповідно до перейменування союзного уряду та з урахуванням міжнародної практики на Раду Міністрів Української РСР. Народні комісаріати УРСР відповідно були перейменовані у Міністерства УРСР. У процесі десталінізації відбувався перерозподіл компетенції між союзними й республіканськими урядовими органами на користь останніх. Зменшувалась кількість загальносоюзних міністерств і збільшувалась кількість союзно-республіканських. Ліквідація зайвих та паралельно діючих установ дозволила протягом 1954–1956 рр. скоротити апарат управління майже на 100 тис. осіб.

Розширенню повноважень республік сприяв Закон СРСР від 11 лютого 1957 р. «Про віднесення до відання союзних республік розв’язання питань обласного, крайового адміністративно-територіального устрою». З Конституції СРСР було виключене положення про те, що «до відання СРСР відноситься затвердження утворення нових областей та країв». За Союзом РСР залишалося лише «затвердження утворення нових автономних республік та автономних областей у складі союзних республік».

Спроба радикальної зміни системи управління народним господарством у напрямі її децентралізації розпочалася з прийняттям у травні 1957 р. Закону СРСР «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю й будівництвом» та однойменного закону УРСР. Відповідно до цих актів в Україні створювались 11 раднаргоспів (РНГ): Вінницький (Вінницька і Хмельницька області), Дніпропетровський, Запорізький, Київський (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Житомирська області й Київ), Луганський, Львівський (Львівська, Тернопільська, Ровенська, Волинська області), Одеський, Сталінський (він же Донецький), Станіславський (Закарпатська, Станіславська, Чернівецька області), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області), Херсонський (Кримська, Миколаївська, Херсонська області й м. Севастополь). Відповідні міністерства й державні комітети ліквідовувалися.

Раднаргоспи у межах економічних адміністративних районів керували підприємствами промисловості та іншими господарськими організаціями, які раніше підпорядковувалися загальносоюзним і союзно-республіканським міністерствам. У середині районів успішно здійснювалась спеціалізація й кооперування споріднених підприємств, з’явилась перспектива розвитку у напрямі економічної самостійності республіки. Однак управління через РНГпослаблювало централізоване галузеве керівництво, призводило до порушень технічної політики. З метою позбутися наслідків децентралізації у 1960 р. був створений республіканський РНГ, а у 1962 р. — Вища рада народного господарства СРСР (ВРНГ