Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
У суспільстві існує досить складна і розгалужена система норм, в якій відбивається поділ на сфери суспільного життя, соціальна структура, історична динаміка. Все це ускладнює вивчення нормативної системи. До того ж багатомірність нормативних приписувань унеможливлює вичерпну класифікацію норм. І все ж наведемо деякі усталені підходи до такої класифікації. Так виділяють норми «жорсткі» і «м’які» в залежності від суворості вимог відносно їх дотримання і характеру санкцій. Жорсткі норми вимагають буквального виконання і за їх порушення передбачається суворе покарання. М’яка (або гнучка) норма передбачає допустимість тієї чи іншої свободи в розумінні її вимоги і кара за її порушення не є такою суворою. У чомусь схожим з цим є поділ норм на «норми-правила» і «норми-очікування». Перші найбільш важливі для суспільства, бо їх порушення підриває стабільність суспільного життя, призводить до соціальної дезінтеграції. Порушення норм-правил зазвичай спричиняє суворе покарання. З цієї точки зору, норми-очікування є менш значущими і тому вони не існують у вигляді писаних законів. Розділяють також «норми- цілі» і «норми-рамки». Перші мають орієнтуючий характер, вказують на цінності, прагнення до яких заохочується суспільством або групою. Другі вказують на граничні параметри діяльності, межі людської активності.
У відношенні до норм люди часто користуються уявленнями про «належне» і співвідносять його з «сущим», реально існуючим. Належне, або деонтичне, включає в себе права і обов’язки, які повинні мати місце, хоч їх може й не бути. Деонтичні уявлення стихійно виробляються певними соціальними групами у відповідності з їх ціннісним горизонтом, ідеалами, зразками справедливого, доброго. Тут можуть траплятися два випадки: а) коли суще і належне співпадають і б) коли вони є протилежними (наприклад, у разі двокультурності, коли людина вибирає у якості належних не ті норми, що відповідають пануючій культурі, а ті, що відповідають її культурній ідентичності). Отже, якщо взяти соціальні норми з точки зору їх деонтичного характеру, деонтичного приписування, то можна виділити норми саме таких двох видів. Зважаючи на ступінь фіксації і формалізації норм, виділяють також явні (чітко сформульовані) і латентні (приховані), тобто такі, що припускаються самі собою, або маються на увазі. З огляду на форму фіксації можна виділяти норми, котрі наведені у зводах, кодексах, статутах, правилах тощо.
У спеціальній літературі запропоновані й такі підходи до класифікації норм, які дають змогу поєднати різні площини їх виміру. До норм одного виду відносять такі, що мають вкрай формалізований характер, контролюються й підтримуються спеціальними органами й засобами. Це будуть юридичні закони, адміністративні та організаційні правила. До норм іншого виду можуть бути віднесені ті, що не є формалізованими (наприклад, загальноприйняті вимоги, правила, звичаї). Проміжне місце у різних класифікаціях можуть займати моральні норми, норми етикету, моди. Хоч вони й добре усвідомлені суспільною свідомістю, але не мають однозначного формулювання і однієї інстанції кодифікації.
Наявність норм дає змогу описувати поведінку людини відносно її ставлення до пануючої системи норм. Згідно з американським соціологом Робертом К. Мертоном (1910-2003)[374], може бути дана така типологія індивідуального пристосування з огляду на норми, цінності, цілі й засоби їх досягнення[375]:
Форми Визначені культурою цілі Інституціоналізовані пристосування засоби конформність + + інновація + - ритуалізм - + ретритизм - - бунт + - + -Конформність[376]. До цього типу відносяться, як правило, люди добропорядні, законослухняні. Чим вище рівень стабільності суспільства, тим більш поширеним є цей тип пристосування. Та й взагалі: тим, що людство й суспільство досі існує, ми зобов’язані більшості людей саме такого
