Отаман Зелений - Роман Миколайович Коваль

Бог благословить! — а серце нило. — Хай Бог… — промовив… Козаків розлив — Жива вода, що рве й лама загати! — Гримів Трипіллям! — У похід! В похід! …Молився батько. Біля хати мати Тривожно їм дивилася услід… * * * Бої… Фронти… Луна Трипілля! Загомоніли лозняки… Як буревій, що трощить гілля, Дихнули гнівом козаки… Гарячі коні рвуть вудила І крешуть камінь. Ніч стара Хрипить, конає, скостеніла, По схилах сивого Дніпра. Хрипить. Московським яничарам Безвихідь б’є у береги… І котить хвилі помста яра — Вогненні хвилі навкруги! Вогненні хвилі — згубні стріли, Мов жах полями перейшов, Аж в небі зорі побіліли, Тамуючи загуслу кров. — Ще, хлопці, ще! — як блиск із хмари, Поривним помахом руки Кресав отаман… — Зайдам кари! — Дихнули гнівом козаки… * * * Богуслав понад Россю і Корсунь в боях стугонять. Біла Церква горить — блискавицями зайдів зустріла. Пан отаман як грім… У Черкасах сідлає коня. Над Дніпром пролетить. У Таращі розпростує крила. Як вогонь, він випалює й косить бур’ян-блекоту, Із двосічним мечем викорчовує плем’я Батиїв. У Трипіллі зітхне, як подивиться в мряку густу, Де в диму клекотить і палає розтерзаний Київ. Заскрегоче зубами, наморщить високе чоло, Стисне в боки коня і як вихор шугне в надвечір’я… Вільна Січ ожила, і козацтво як мак розцвіло. Хвиля б’є в береги — розлилось українське безмір’я! * * * — На Канів, лицарі, до бою! — Заграли сурмою кличі… І вранці над Дніпром-рікою Заблисли месницькі мечі! — На Канів, лицарі!.. — Гармати Ударили, як грізний грім… — Тікай, конай, кривавий кате! Гори у шквалі вогнянім! — Вгощайся! — рушилися кручі, І мов валилася земля. — Напийсь води! — Дніпро ревучий В священнім гніві промовля… Та раптом — що це? — крови плями?!. Отамане! Чому поблід?! Вхопивсь за груди… Смугно глянув, Як похитнувся сірий схід… Мигнула біля хати мати, Немов жива і нежива… Ревіли над Дніпром гармати, І пахла спалена трава… * * * — Спи, батьку! — він витер непрохані сльози І хрипко промовив, козак сивобровий: — Нехай тобі сняться шаліючі грози, І лицарі вірні, і пісня з діброви… Спи, батьку!.. Трипілля твоє в узголов’ї І нива в колоссі, на жито багата! Прислухайсь крізь сон, як гуде Придніпров’я, Як славне козацтво січе супостата… — Спи, батьку!.. — І гримнули тричі салюти, Відлунням відбилися гори й долини… — Спи, батьку!.. Шаблюки, вогнем перекуті, Горіли на сонці, як гнів України! * * * Зима минула… Одцвіла весна…