Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Аби мати універсальний засіб мірила вартості товарів та послуг, людство вигадало гроші. І вони зовсім не фетиш, як вважали тупі марксисти-леніністи, а особливий вид товару, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів та послуг – так в усіх словниках записано. Простіше кажучи гроші є універсальним мірилом, своєрідним «посередником» в товарообміні. Передусім цим, а уже потім – ненависним для пролетарів засобом накопичення капіталу.
Члени сільськогосподарської комуни «Творчість», 1922 рік. Навіть за обличчями можна «вирахувати» тих, хто, як згадував член комуни Олексій Мозжухін, вступав до неї, аби пожити за рахунок чужої праці та розпродажу вилученого у поміщика майна. Зрештою комуна розклалася й розвалилася.
Загалом, друзі, можете уявити, до чого за лічені місяці довели країну леніни, бухаріни та желєзнови. Передчуваючи колапс, мужики почали ховати хліб від продрозкладки. Через гіперінфляцію грошам не довіряли й переходили на примітивний натуральний обмін з мешканцями міст. Вже вони усе необхідне для селянина привозили. Хто тканину на штани, хто черевики, хто сіль, а хто свічки зі свічного заводика, на якому працював. Та й які гроші – якщо курс національної валюти за царя і за Тимчасового уряду був відносно стабільним, а за хліб держава платила тверду ціну, то більшовики платили ціну суто символічну та й ті гроші назавтра інфляція перетворювала на порох. 13 травня 1918 року було введено продовольчу диктатуру. Ініціатором цієї дурості став виходець з України Олександр Дмитрович Цурюпа, ще один недоук, вигнаний свого часу із Херсонського сільськогосподарського училища. Селяни, звісно, відмовилися задурно віддавати хліб. Тоді більшовики створили продовольчі загони, які просто грабували села та потяги. Просто як бандити на Дикому Заході. Діяли за «ноу-хау» – половину здобичі залишали собі завод або військова частина, яка формувала продзагін, а другу половину здавали у «засіки батьківщини». Селяни намагалися чинити спротив. Продзагони в селян стріляли. Але і селяни мали чим відборонитися, адже багато хто з колишніх солдатів повернувся з війни із гвинтівкою. Фактично, саме дії більшовиків у першій половині 1918 року, а особливо у травні-липні, спричинили початок Громадянської війни (Добровольча армія Денікіна, формування якої почалося наприкінці 1917 року як відповідь на розгін Установчих зборів, терор та грабунки з боку більшовиків, була крихітною й до осені 1918 року не перевищувала за чисельністю однієї дивізії).
Другою серйозною причиною був т. з. «Червоний терор». Відповідно до московської брехні він почався 5 вересня 1918 року прийняттям декрету у відповідь на поранення В. Леніна та убивства В. Володарського (справжнє ім`я –Мойсей Маркович Гольдштейн) та М. Урицького. А до цього жодного терору з боку більшовиків не було. Повіримо. Але ось у чому проблема… 31 жовтня (за старим стилем) 1917 більшовиками розстріляно настоятеля Катерининського собору Царського Села протоієрея Іоанна Кочурова. Він став першим священнослужителем, убитим червоними бузувірами. Але не останнім. На весну 1918 року число жертв більшовиків серед священників та вірян сягало кількох тисяч. Найвідоміше – убивство 25 січня в окупованому більшовиками Києві митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського). Владику розстріляли розривними кулями, добили багнетами та шаблями, після чого тіло пограбували. Ще 17 грудня 1917 року Дзержинський відверто заявив політичним опонентам: «Вам слід знати, що не пізніше ніж за місяць терор набуде потужних форм за прикладом великих французьких революціонерів. Ворогів наших чекатиме гільйотина, а не лише в’язниця» [21].
Бійці продовольчого загону після чергового пограбування. Зверніть увагу на ці одухотворені, сповнені інтелекту обличчя.
Слова головного чекіста зі справами не розійшлися. Місяця не минуло. У ніч на Різдво, 6 січня 1918 року у Петропавлівській фортеці п’яною матроснею було вбито неодноразово вже згадуваних депутатів Установчих зборів Кокошкіна і Шингарьова. Матросики перед цим не погребували взяти у родичів гроші, буцімто на особисті потреби в’язнів. Лише у січні-лютому 1918 року в одному Армавірі було вбито 1342 офіцери та «експлуататори». Хіба це не терор? 1 квітня 1918 року за особистим наказом Антонова-Овсієнка розстріляно генерал-лейтенанта Ренненкампфа, який мирно собі жив у Таганрозі. Не за «контрреволюцію» розстріляли – за відмову служити більшовикам. Перед розстрілом герою Першої світової війни викололи очі. А двома місяцями раніше за наказом Криленка розстріляно генерала Янушкевича, і теж за відмову служити в Червоній армії. Це не терор, ні? А убивство контр-адмірала Каськова, генерал-лейтенанта Кетриця, віце-адмірала Новицького, генерала Ярцева, генерал-майорів Дефабра, Карказа, Мухіна? Віце-адміралів Львова і Васильковського? Так це генерали й адмірали. А лік убитим офіцерам від прапорщика до полковника і не вів ніхто. Як це назвати? Серед жертв більшовицьких катів – студенти і гімназистки; купці і вчені; представники творчої інтелігенції і вчителі. А ось стаття Леніна «Як організувати змагання». Написано її було в грудні 1917 року, але опубліковано лише у 1929 році. Знаєте, чому? Бо навіть для більшовиків одкровення психічного хворого маніяка з вимогою децимації, тобто розстрілу кожного десятого, «винного у неробстві», були шокуючими.
