Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Натомість більшовики та ліві есери націоналізують буквально все: банки, заводи, фабрики, ту ж таки залізницю; не лише продовжують хлібну монополію, запроваджену Тимчасовим урядом, та продрозкладку, що її було введено ще царським урядом, але й монополізують усю торгівлю, в т. ч. зовнішню. Націоналізацію, щоправда, провели не одразу. Всупереч уже іншим міфам, заводи спочатку не було передано робітникам. Більшовики хоч і були малограмотними невігласами, але не закінченими кретинами, й розуміли, до чого призведе раптова зміна досвідченого керівництва підприємств на пролетарів з трьома класами освіти. А власних керівних кадрів держава, що її створили революціонери, не мала.
З іншого боку, більшовики все ще сподівалися на завоювання усілякими правдами і неправдами більшості в Установчих зборах і до часу намагалися бавитися у демократію та загравати із пролетарями – соціальною опорою радикалів.
Тому запропонували тимчасовий компроміс і 27 листопада 1917 року було прийнято Положення про робітничий контроль над підприємствами, що його підписали голова Совнаркому Ленін, нарком праці Шляпников, керуючий справами Совнаркому Бонч-Бруєвич та секретар Горбунов.
Перший же пункт цього Положення оголошував: «В інтересах планомірного регулювання народного господарства в усіх промислових, торгових, банкових, сільськогосподарських, транспортних, кооперативних, продуктивних товариствах та інших підприємствах, що мають найманих робітників або ж дають надомну роботу, вводиться робочий контроль над виробництвом, купівлею, продажем продуктів і сирих матеріалів, зберіганням їх, а також над фінансовою стороною підприємства» [16].
Що сталося далі, сподіваюся, уже всі зрозуміли. Саме так: перше і єдине, що пролетарі, дорвавшись до влади, зробили – підвищили собі зарплатню. Вони й так протягом останніх півроку «кошмарили» власників підприємств постійними страйками, вимагаючи усе нових і нових підвищень платні, а тут їм надали законний важіль тиску. Дозволили диктувати свої умови адміністраціям підприємств. Причому зарплатню підвищили не на проценти, а одразу утричі, а подекуди й уп’ятеро. Даремно дирекція і власники пояснювали усю згубність і безумство такого кроку. «Тєпєріча наш час прішол!» казали пролетарі – й у кращому випадку виливали на голову бідного «буржуя» чорнильницю з його столу. А бувало, що й голову йому знімали. Рішення органів робітничого контролю були обов’язкові для власників підприємств і могли бути скасованими лише постановою вищих органів робітничого контролю. Згідно з п. 9 цього Положення підприємець або адміністрація підприємства теоретично могли у триденний термін оскаржити такі рішення, але хто їх слухав, якщо у «вищих органах» сидів все той таки тупий пролетар, який мріяв менше працювати, але більше отримувати. Та й небезпечно було скаржитися, адже пролетарі обзавелися пістолетами системи Маузера, гвинтівками, а то й кулеметами Гочкіса.
Власники фабрик і магазинів виявилися люди недурними й одразу зрозуміли, до чого це все призведе. А також і те, що у невідворотному розвалі звинуватять їх, записавши у саботажники, з усіма сумними наслідками. Тому власники збирали свої лахи і, як кажуть, «рвали кігті» доки не пізно. І раптом з’ясувалося, що без «буржуїв», які буцімто нічого не робили, а лише грабували пролетарів, визискуючи з них додану вартість товарів та послуг, робота не йшла. Заводи, причали, фабрики, магазини, аптеки, ресторани, гуральні та броварні почало «штормити». Усе більше підприємств зупинялося, магазини зачинялися, Почалися вимкнення електрики. Немає струму – не працюють насоси й у водогоні зникає вода. Без води пекарні не печуть хліб. Якось дезорганізувалося постачання дров, і до Петрограда увійшов злий дід Мороз.
Оте триразове підвищення зарплатні, а також фактичне встановлення диктатури люмпенів на підприємствах стало тим, чого не пережила й без того підірвана тривалим політичним безладом та війною економіка. Якщо у вас на складі дров робітникам утричі підвищили зарплатню, а візникам, які розвозять дрова замовникам, учетверо – ціна дров зростає. Відтак, клієнти не мають коштів, аби їх купити, і ви залишаєтеся з горою дров, але без грошей. Не маючи грошей, ви не можете купити ковбаси й розорюєте її виробника. І так по колу. Але більшовики в усьому вбачали злий умисел «контрреволюціонерів», тому ще більш прискорили курс на комунізм й одночасно посилили терор.
Лев Троцький згадував: «У Петрограді, а потім і в Москві, куди покотилася ця хвиля націоналізації, до нас прибули делегації з уральських заводів. У мене щеміло серце: «Що ми зробимо? – Взяти-то ми візьмемо, а що зробимо?» Але із розмов з цими делегаціями з’ясувалося, що заходи військові абсолютно необхідні. Адже директор фабрики з усім своїм апаратом, зв’язками, конторою і листуванням – це ж справжній осередок на тому чи іншому уральському або пітерському, або московському заводі, – осередок тієї самої контрреволюції, – осередок хазяйновитий, міцний, солідний, який зі зброєю в руках веде проти нас боротьбу» [17].
Стосовно головного бухгалтера Лікинської мануфактури, котрий, протерши окуляри, виступав проти влади Рад з гвинтівкою Мосіна-Нагана в руках, це Лев Давидович – як би висловитися цензурно… трохи прибрехав. Так само, як і власник підприємства С. О. Смирнов не міг йти на більшовиків з кулеметом Льюїса напереваги з дуже поважної причини – він разом з іншими кадетами вже сидів у Петропавлівській фортеці.
Причина швидкого краху економіки при більшовиках дуже проста: нею керували безграмотні особи. Народний комісар праці Олександр Гаврилович Шляпников закінчив аж три класи Муромського народного училища. Він був одним із найкращих токарів Петрограда, але для наркома (міністра) цього, погодьтеся, замало. До речі, пізніше він до посади наркома праці додасть ще й портфель наркома торгівлі і промисловості. Самородок просто…
Першим наркомом у справах торгівлі і промисловості був Віктор Павлович Ногін, який мав цілих 4 класи народного училища за плечима та посаду приймальника на механічному заводі. Загалом, перший Совнарком відрізнявся украй низьким освітнім рівнем. Нарком продовольства – польський дворянин Іван Теодорович закінчив 7 класів гімназії та менше року провчився на природничому факультеті Московського університету. Нарком пошт і телеграфів Микола Глєбов-Авілов мав початкову освіту. Нарком землеробства Володимир Мілютін – початкову вищу. Нарком фінансів Іван Скворцов-Степанов вивчав бухгалтерію в учительському інституті. До його честі, він «скромно» заявив що «є лише теоретиком» і від роботи відмовився, тож фінансами країни керував його заступник В’ячеслав Менжинський, юрист за освітою,
