Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

українські міста». У першому з них наголошувалося на необхідності міщан Київського та Подільського воєводств підлягати владі королівських старост і підстарост, нести воєнну та замкову службу, а королівська адміністрація мала «без зволікання карати й гамувати»; підкреслювалося, що «Корсунь, Чигирин, Стеблев і Данилов мають підлягати цій конституції». Старости мали право відправляти суд у справах міських. У наступному пункті підкреслювалось, що, «запобігаючи сваволі брацлавських і корсунських міщан, у яких ні комісії, ні наші декрети не мають жодної ваги.., дозволяємо нашому брацлавському старості, щоб таких бунтівників... йому було вільно наказувати арештовувати, також згідно з їхніми заслугами карати, даємо йому повну силу на заспокоєння дуже шкідливих їхніх бунтів»[58]. Ян Данилович мав тоді конфлікти не тільки з корсунськими міщанами, а й з «жолницькими» (на Житомирщині). Зі свідчень Лукаша Маєвського, возного генерала Кам'янецького воєводства, випливає, що він 2.02. (23.01) 1605 р. був у Корсуні у своїх справах. Він, як і Минько Верещака Жолницький, Хецько Потапович, Семен Іванович, київські міщани, був свідком того, як у корсунській ратуші возний генерал Київського воєводства Семен Іванович вручив королівський мандат бурмистру, райцям, лавникам і присяжним, щоб вони через 6 тижнів стали на королівському дворі як свідки у справі Яна Даниловича. Але Семен Іванович чомусь завірив уряд Київського замку в тому, що мандат було вручено 20(10).01.1605 р. Проти цього запротестували представники міської верхівки Корсуня, і Л. Маєвський підтримав їх своїми свідченнями[59].

У 1609 р. в Україну, у тому числі й на Корсунщину, мали бути відряджені королівські комісари Збігнев Олєсницький, Щенсний Слупецький та Флоріян Олешко, щоб з'ясувати причини невдоволень і навести лад серед козаків-реєстровців, покаравши винних у бунтах[60]. Але такі постанови лише ятрили козацькі рани й доливали масла у вогонь. Хоча конфлікт, що вибухнув у 1603—1605 рр., було врешті розв'язано на користь королівської адміністрації, однак Данилович мав теж чимось поступитися. Так, у 1615 р. він заборонив проводити тут люстрацію (ревізія, перепис населення, маєтків і податків), щоб не було формальних підстав змушувати корсунців платити податки до скарбу Речі Посполитої. Однак уже наступного 1616 р. люстрація таки була проведена. Вона, зокрема, показала, що шинки й корчми вже були в руках не міщан, а королівського старости Я. Даниловича. Взагалі ж люстрація відобразила стрімке зростання Корсуня та його переважно козацький характер.

За всіх конфліктів і суперечностей Корсунь не зупинявся у своєму розвитку, що виразно показують результати люстрацій 1616 і 1622 рр. Так, згідно з люстрацією 1616 р. Корсунське староство приносило старості прибуток у 5400 флоринів (далі — фл.). З них — 3500 фл. припадало на Корсунь з оренди млинів, корчем та мита, 1000 фл. на Чигирин — з оренди млина та мита, 800 фл. на Стеблів — з оренди млина і корчем, 100 фл. на Данилову Слободу — з оренди млина і корчем. Корсунські міщани не давали чиншу, не мали ніяких повинностей, окрім військової[61].

Слід зазначити, що за люстрацією 1616 р. Корсунське староство було одним із найприбутковіших у Південній Київщині. Так, Білоцерківське староство давало прибутку 1800 фл., Канівське — 1500 фл., Черкаське — 1315 фл., а Богуславське — 800 фл.[62].

У 1622 р. в Корсунському старостві намітився певний спад у розвитку господарства, але воно, однак, залишалося найприбутковішим у південному регіоні. Якщо 1622 р. Богуславське староство давало прибуток у 4000 фл., Канівське — 4000 фл., Білоцерківське — 2700 фл., Черкаське — 2700 фл.[63], то Корсунське староство давало прибуток старості у 4998 фл. Корсунь давав 2500 фл. оренди з млинів та корчем, а з двох поташних буд — 1500 фл.; Стеблів давав з оренди млинів і корчем 300 фл.; Чигирин давав з оренди млинів 500 фл.; Крилів — 500 фл. з оренди млинів і за перевіз через Тясмин при впаданні його в Дніпро.

У 1622 р. населення Корсунського староства вже платило деякі податки. Корсунські міщани платили чинш (регулярний оброк грошима або натурою) і давали осип (данина зерном). Річний чинш становив 178 фл. 29 грошей. Місто Стеблів давало чиншу 20 фл. Жителі міста Звенигородки сплачували гонове, подушне і шкіряне. Міщани Чигирина, Крилова і Данилової Слободи не сплачували нічого, оскільки у них іще не вийшов термін слободи[64]. Взагалі у 1616—1622 рр. відбувається масове покозачення селян ряду старосте Наддніпрянщини, в т. ч. Корсунського, Богуславського і Черкаського. Селяни відмовлялися виконувати підданські повинності й платити податки[65].

1625 р. ознаменувався для Корсуня і черговою люстрацією, котра зафіксувала зростання Корсунщини і Корсуня зокрема. Так, у Корсунському та Канівському повітах нараховувалось тоді 96 населених пунктів, 4630 будинків, 27 780 дорослих осіб чоловічої статі[66].

Нам вдалося також опрацювати малознану люстрацію Корсунського староства,