Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

Енергія козацтва була використана М. Дорошенком для походу проти турків у Молдавію (1628 р. корсунський полковник Филоненко здійснив похід у Молдавію) та реалізації укладеного ще на самому початку 1625 р. військового союзу з Кримським ханством. Його тодішні керівники, хан Мехмед-Ґірей III та його брат калга-султан Шахін-Ґірей, сини Саадат-Ґірея, родича хана Шаламат-Ґірея [76]прагнули унезалежнитися від Османської імперії й обіпертися в цій боротьбі на Річ Посполиту й Військо Запорозьке. Коли Туреччина інспірувала воєнний переворот у Криму, то хан і його брат калга-султан врятувалися втечею на Базавлуцьку Січ. Весною 1628 р. козаки на чолі з М. Дорошенком вирушили їм на допомогу, з боями пройшли від Перекопа до Бахчисарая і взяли столицю Кримського ханства. Вони знову посадили на престол Мехмед-Ґірея III, а потім обложили турецьку базу в Криму — Кафу (Феодосію). На жаль, під час маршу до Бахчисарая на переправі через р. Чорну було вбито М. Дорошенка, і на його місце вибрали Мозирю (Мозирницю). Турки спішно перекинули морем до Криму нові війська, і козаки з боями мусили відходити через Арабатську стрілку на Січ. Потім вони вчинили ще два походи, але без особливого успіху. Мехмед-Ґірей III був убитий в ході боїв, а Шахін-Ґірей емігрував до Персії. Пізніше він оселився на Січі й покозачився. Є деякі підстави припускати, що саме він під ім'ям Шангірея став пізніше корсунським полковником у перший рік Національно-визвольної війни. За Реєстром 1649 р. Шангірей уже не був корсунським полковником, а козаком Корсунської полкової сотні. Під час молдавського походу Богдана Хмельницького 1650 р. Шангірей очолював Канівський полк, з яким прикривав переправи на Дністрі разом із Київським полком, у травні 1653 р. був значним корсунським обивателем.

На кінець 20-х рр. XVII ст. польську адміністрацію занепокоїв непослух нереєстрових козаків усієї Наддніпрянщини. Тому в лютому 1629 р. на сеймі було ухвалено конституцію «Про свавільні купи», в якій зазначалося, що «свавільники» і далі «згромаджуються у свавільні купи», продовжуючи вчиняти розбої. Конституція зобов'язувала державну адміністрацію на місцях проводити екзекуції проти «свавільників». Це стосувалося і корсунських нереєстрових козаків, які не вважали себе виписаними з реєстру і продовжували самостійно виконувати функції бойового загону. У цей час козацтво знову звертає свої погляди в бік Польщі, яка не слухала порад не дражнити «гадину», а навпаки, поволі обмежувала права й вольності козаків і не хотіла не лише ліквідувати унію, а навіть припинити гоніння на православних. Після загибелі М. Дорошенка, страти самими ж козаками Мозирі та інших перестановок гетьманом став Грицько Чорний (Савич), котрий безоглядно орієнтувався на Річ Посполиту. Його недолуге гетьманування не могло тривати довго, й у березні 1630 р. вибухнуло нове повстання, котре очолив Тарас Федорович (Трясило). Коли було схоплено й страчено зрадника Г. Чорного, чимало проугодівськи налаштованих старшин сховалося в Корсуні. Подальші дії в цьому місті описав автор анонімного польськомовного листа, що датується не раніше 21 травня 1630 р.: «Підступили (повстанці) під Корсунь. Там стояло на квартирах три хоругви наших кварцяних жовнірів, а з ними півтори тисячі старинних запорозьких козаків. Тут наші козаки й жовніри вийшли проти них і взялися боронити переправу до Корсуня. Корсунські ж міщани, бачачи, що прийшли козаки, вчинили вилазку з міста в тил і вдарили по них; там тоді у наших відбили всі вози і самих сильно розбили. Того ж часу Тарас, їхній гетьман, послав до козаків і простолюду з кількадесят тисячами грошей і з універсалом, щоб усі виступили проти ляхів, якогось латиша, свого приятеля. Коли останній ішов із Сівера з 600 козацької кінноти, на нього напали кварцяні жовніри, котрі теж йшли з Сівера на допомогу п. гетьманові [С. Конецпольському. — Ю. М., С. С.] з силою в 700 кіннотників. Там їх (козаків) було розбито, а самого латиша живцем взято, його піддали тортурам, і тоді він сказав, що „писав до нас з Києва на Запорожжя Борецький, щоб ми рушили військом проти ляхів, кажучи, що ляхи утискують нашу віру“. Той же Тарас, козацький гетьман, написав до всієї України і до іншої Русі всієї, щоб всі, хто є віри грецької, йшли до Війська Запорозького й боронилися проти ляхів»[77]. Але історія зі сподвижником Трясила, якимсь повстанцем латиського походження[78], очевидно, вже не має до Корсуня прямого стосунку. З інших джерел відомо, що корсунські міщани підняли повстання під впливом агітації Трясила і це сталося 4 квітня 1630 р., якраз під час боїв під Корсунем. Польські й союзні їм загони були розбиті, повстанці завдали шкоди маєтностям тодішнього корсунського підстарости Андрія Павловського, про що свідчить і скарга-протестація останнього, внесена до книг Житомирського ґродського суду 1 вересня 1630 р.[79].

Після Корсуня повсталі козаки, до яких приєдналися й українські селяни та міщани, оволоділи Каневом, а потім — Переяславом. Під стінами Переяслава розгорнулися криваві бої і, як писав польський шляхтич — самовидець і учасник тих боїв, козаки-повстанці билися тоді завзятіше, ніж проти московитів, турків та татар, і взагалі вони «воліли б жити тисячу років під турками чи євреями, ніж один рік під поляками». Водночас один із керівників повстання козак Коробка (чи не батько Федора Коробки — генерального обозного у 1650—1654 рр.?) розбив на переправі через Дніпро біля урочища Стайки 300 жовнірів князя Домініка Острозького-Заславського. Того ж дня він