Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності (див. коментар до ст. 57 Конституції). На думку Конституційного Суду України, «закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта» (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата).
Слід нагадати, що принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів також знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ст. 7).
Водночас Конституція передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Це правило також є загальновизнаним принципом права, що має чітко виражену гуманістичну спрямованість. Згідно з цим правилом «щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього рішенні» (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів).
У цьому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що «положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб». Цей висновок буї! зроблений Конституційним Судом України виходячи з того, що ст. 58 Конституції знаходиться в розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Як сказано в Рішенні Конституційного Суду, «про це свідчить як назва даного розділу, так і системний аналіз змісту його статей і частини другої статті 3 Конституції України».
Отже, відповідно до цієї правової позиції закони, які пом’якшують і скасовують відповідальність, завжди мають зворотну силу для фізичних осіб; для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону — воно діє автоматично. Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної дії. Але і тут як виняток зворотна дія все- таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли закон пом’якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як зауважив з цього приводу Конституційний Суд України, «надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті».
Наведені вище аргументи Конституційного Суду України свідчать про те, що заборона зворотної сили (у всіх інших випадках, крім пом’якшення або скасування відповідальності) теж стосується тільки нормативно-правових актів, що регулюють права й обов’язки громадян. Тому в принципі будь-який нормативно-правовий акт на основі спеціальної вказівки в його тексті може мати для юридичних осіб зворотну дію в часі. Принаймні норма ч. 1 ст. 58 Конституції, за логікою рішення Конституційного Суду України, не стоїть на перешкоді для законодавця.
Слід наголосити на тому, що багато науковців не підтримують зазначену правову позицію Конституційного Суду України, вважаючи, що поширення дії правила про заборону зворотної сили законів і про дозволені винятки не тільки на фізичних, але й на юридичних осіб не суперечить Конституції України. Наприклад, в окремій думці судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів слушно наголошується, що «правило «закон зворотної сили не має» (lex ad praeterian non valet), сформульоване ще давньоримськими юристами, нині визнано всім цивілізованим світом, незалежно навіть від того, закріплене воно в конституції чи ні. Це правило фактично стало правовою аксіомою. Тим більше це стосується держав, у конституціях яких фіксується їх неухильне прагнення слідувати надбанням цивілізації — принципам правової держави, верховенства права тощо ... Ніяких винятків щодо певних категорій, зокрема юридичних осіб, це правило не передбачає. В цьому відношенні воно є універсальним». Крім того, доцільно взяти до уваги той факт, що більшість нормативно-правових актів, які визначають права й обов’язки юридичних осіб, тим або іншим чином стосуються інтересів громадян (засновників, працівників тощо). Тому гарантії прав юридичних осіб можуть одночасно розглядатися і як гарантії прав фізичних осіб.
Необхідно зауважити, що юридичній практиці відомі приклади широкого розуміння вимоги ст. 58 Конституції про надання зворотної дії в часі законів, що пом’якшують або скасовують відповідальність особи (див. лист Департамента валютного контролю і ліцензування Національного банку України від 26 лютого 2010 р. № 28-311/599-3019 та лист Державної податкової адміністрації України від 26 лютого 2010 р. № 4014/7/22-5017 з приводу зміни законодавчо встановлених строків розрахунків за експортними, імпортними операціями резидентів). Так, на підставі того, що ця вимога є загальновизнаним принципом права, було зроблено висновок, що вона стосується як фізичних, так і юридичних осіб. Це свідчить про відхилення практики від зазначеної правової позиції Конституційного Суду України.
Слід також звернути увагу на те, що формулювання ч. 1 ст. 58 Конституції ставить під сумнів можливість зворотної дії закону, що передбачає інше поліпшення щодо прав людини і громадянина, ніж пом’якшення або скасування відповідальності. Отже, ми маємо справу з парадоксальною ситуацією: при формальному тлумаченні ст. 58 законодавець позбавлений можливості надати зворотну силу законові, сприятливому для громадянина.
На нашу думку, враховуючи загальний сенс ст. 58 Конституції, можна зробити висновок про неприпустимість
