Отаман Зелений - Роман Миколайович Коваль
Загинула меморіальна дошка славному козацькому полковнику Северину Наливайку та багато портретів відомих діячів української культури. Від них, як і від інструментів та іншого майна, не залишилося і сліду.
Тут, у майстерні, народжувалися збірки творів, присвячених трипільській, мезенській культурам, кам’яній могилі Скіфії, козаччині, а також сучасній культурі. Я працював винятково над історичною тематикою. Все це пішло з димом, у тому числі й портрети Бориса Грінченка, Тараса Шевченка, Григорія Косинки, отамана Зеленого, Пилипа Орлика, Артема Веделя, Максима Березовського, Вікентія Хвойки та інших. Згоріли рукописи моїх творів, щоденники, фотокартки XIX–XX століть, інші матеріали.
Яничари-покидьки перетворили на згарище Храм мистецтва, який належав не тільки мені, а й українській культурі.
Михайло ГОРЛОВИЙ, член Національної спілки художників України, член Національної спілки письменників України
Щербанівка — Київ
Горловий М. Війна проти України продовжується //Незборима нація. —2008. —Лютий. — Ч. 2 (264). —С. 1.
“Отаман Зелений” (презентація книги)18 березня 2008 р. в переповненому Молодіжному залі Київського будинку вчителя відбулася презентація нового дослідження Романа Коваля — “Отаман Зелений”. У книзі йдеться про трипільського отамана Данила Терпила, його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, воєнні кампанії повстанців проти Красної армії та денікінців у 1919 році.
Ціле гроно українських митців, письменників, краєзнавців та вчителів взяло участь у цьому святі українського духу. Розпочали вечір народна артистка України Галина Яблонська та заслужений артист України Петро Бойко, які віртуозно продекламували поему Миколи Щербака “Месницькі мечі”, присвячену отаманові Зеленому та його козацтву.
Затим виступали письменники Леонід Череватенко, Василь Шкляр, Михайло Карасьов, Василь Трубай, Юрій Домотенко, журналіст Ростислав Мартинюк, завідувач відділу історії психології Інституту психології імені Григорія Костюка НАН України Володимир Куєвда. Вони високо оцінили дослідження Романа Коваля. Ось уривки їхніх виступів.
Михайло Карасьов: “Якби Роман Коваль народився в часи Запорозької Січі, напевно, був би він запорозьким кобзарем і доніс до наших днів правду про ті часи. Роман Коваль є голосом тих людей, які вже не можуть нічого сказати, бо відійшли в інші світи. Якби він видав лише фотододаток до цієї книги та список козаків отамана Зеленого, то вже це була б його заслуга. Сама ж книга написана цікаво, читається як детектив; коли я читав, то не міг відірватися. Найголовніше, що автор подивився на ті історичні події не очима безстороннього спостерігача, а очима повстанців. Ставши на їхній бік, він так розмахує шаблею, що стинає голови не тільки окремих ворогів, а й окремих народів… Якби був живий отаман Зелений, він би став на бік Романа Коваля. Книга написана щиро, вона викликає любов і ненависть”.
Леонід Череватенко: “Я в захваті від цієї книги і хочу поділитися своїм захопленням з вами. “Отаман Зелений” — це продовження повстанської епопеї Романа Коваля. Цей цикл я би назвав “Україна, вмита кров’ю”. Вражає фотододаток, я б назвав його іконографією. Ніби дивишся фільм Олександра Довженка. І цю породу винищено. Головною проблемою, на яку звертає увагу автор, є земля і боротьба за неї. Ця боротьба продовжується. Якщо з-під наших ніг виб’ють землю, нація перестане існувати”.
Юрій Домотенко: “Зелений мав харизму. Ніхто із трипільців про нього погано не відгукувався”.
Ростислав Мартинюк: “Я був вражений, читаючи цю книгу. Вона ніби фокусує головні наші проблеми”.
Василь Трубай: “Придивіться уважно до очей отамана Зеленого. Це очі людини, які не пожаліють ворога… Роман Коваль зарився надзвичайно глибоко. Він підняв цілий пласт нашої героїчної історії. Читаючи цю книгу, бачиш масштабність тих подій. Вихід цієї книги — це знакова подія для відродження нашої національної ідентичності. Велика дяка за це панові Роману”.
Василь Шкляр: “Успіх Романової правди зміцнений тим, що він чи не перший скинув полуду фальшивої толерантності, терплячої уваги, обережності до чужинців, які катували нашу Батьківщину. Тоді точилася війна між націями, а не класами чи партіями, і Роман Коваль заговорив про це відверто. Яке тоді було гасло повстанців? “Бий жидів і кацапів!” Але історики оминають цю тему, часом цікавіше читати Троцького, ніж їх. Ось що писав Троцький: “Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины своей души”. Якщо оминати ці речі, шукати евфемізми, правдивої книги не вийде. Слава отаманові Зеленому!”
Володимир Куєвда: “Сьогодні тут зібралися знакові постаті… Книга прекрасно написана. В ній — унікальний документалізм. Правда не до дна — це півправда, тобто брехня, в цій книзі — правда до самого дна. Не треба нам кумирів, нам треба правда. Вона збереже нас”.
Виступили й нащадки повстанських родин. Онук повстанця-зеленівця Петра Стрільця із Щербанівки скульптор Михайло Горловий висловив упевненість, що “ім’я Зеленого звучатиме і прославлятиме нашу Батьківщину”, а Софія Бойко, онучка повстанця Федося Пушкаря та Одарки Терпило, рідної сестри отамана Зеленого, сказала: “Дуже дякую, добрі люди, що прийшли вшанувати мого діда — Данила Ільковича Терпила. Мені бабуся Одарка розповідала, що він був дуже хороший, допомагав людям”.
З батьківщини отамана Зеленого приїхала чимала делегація на чолі із сільським головою Трипілля Володимиром Терпилом і заступником директора Трипільської школи Катериною Буремко, яка всіляко сприяла авторові книги на етапі її підготовки. З музичним вітанням виступили жіночий хор “Передзвін Трипілля” та дев’ятирічна Іванка Давидюк. А пісню “Солов’їна родина” заспівав заслужений артист України Анатолій Кобзар.
Піднявся на сцену і дванадцятирічний Максим з Халеп’я, праправнук повстанця, голови халеп’янської “Просвіти” Гаврила Лавріненка, розстріляного у 1937 році. Люди щиро вітали нащадка українського героя!
На вечорі були присутні нащадки й інших повстанських родів, зокрема холодноярських отаманів Чучупаків — Володимир Дем’янович Чучупак та його родина — син Сергій, дочка Олена, зять Олег, онуки Артем і Даринка; онуки брусилівського отамана Святненка — Микола і Григорій Святненки; правнук савранського отамана
