Отаман Зелений - Роман Миколайович Коваль

121. Щур Максим Остапович.

122. Щур Микита Остапович.

123. ЯцищинЯків Іванович.

124. Янушенко Микола Семенович, 1899 р. н. Репресований 1937 року.

125. Мазепа О. Ф.

Голова сільської ради народних депутатів, виконкому Д. П. Строгий. Склав список Йосип ТЕРПИЛО, син повстанця Андрія Йосиповича Терпила Трипілля, 1989 р.

У цьому списку немає таких козаків і старшин отамана Зеленого, знищених ворогом: Яків Григорович Біленко, Яків Петрович Біленко, Василь Степанович Булавин, Петро Петрович Василиця, Яків Васильович Свдоченко, Михайло Васильович Євлашенко, Максим Сидорович Заброда, Антон Феодосійович Зарецький, Петро Іванович Іванов, Василь Іванович Тарновський, Степан Кузьмович Кульбачний, Максим Микитович Кур’ян, Семен Микитович Матюшенко, Олексій Гаврилович Миколаєнко, Степан Андрійович Миколенко, Данило Юхимович Мовчан, Іван Петрович Оленич, Йосип Іванович Оленич, Андрій Іванович Оленченко, Андрій Михайлович Островський, Артем Григорович Островський, Максим Олексійович Откидач, Гаврило Семенович Пахомов, Митрофан Іванович Плохий, Василь Миколайович Плюта, Іван Іванович Списовський, Грицько Ількович Терпило, Микола Петрович Терпило, Никифор Михайлович Трав’янко, Микола Тимофійович Тулуман, Андрій Іванович Філоненко, Гордій Васильович Хоменчук, Микита Петрович Хоменчук, Володимир Іванович Хора, Андрій Федорович Цедик, Андрій Микитович Шевченко, Олексій Михайлович Шкуропатський, Яків Іванович Яцишин та інші. Але й і з цими прізвищами список лишається неповним. І все ж кількість ліквідованих селян вражає — за два роки в одному селі знищено 162 особи! — Р. К.

“Передзвін Трипілля” вшановує свого земляка — отамана Зеленого. Київський міський будинок вчителя, 18 березня 2008 р. З оригіналу. Публікується вперше.

22 грудня 2006 р. в середній школі с. Трипілля відбулася науково-практична конференція “Час і долі” з нагоди 120-річчя Данила Ільковича Терпила (Зеленого), отамана Дніпровської повстанської дивізії.

Ініціаторами виступили педагогічний колектив школи та Київський обласний археологічний музей, насамперед учитель курсу київщинознавства, старший науковий співробітник музею Катерина Буремко. Участь у вшануваннях взяли сільський голова Володимир Терпило, заступник голови Обухівської районної адміністрації Олександр Клименко, краєзнавці Юрій Домотенко, Михайло Карасьов, Катерина Петриченко, письменники Роман Коваль і Василь Трубай, члени Національної спілки художників України Михайло Горловий та Олександр Ігнатуша, режисер Олексій Зотіков, член проводу УНА-УНСО Петро Хмарук, представник Київського братства вояків ОУН-УПА Тарас Усатенко, журналісти з Києва та Обухова, вишгородські козаки, викладачі та учні (члени краєзнавчого гуртка) Євген Назаренко, Олег Романченко, Микола Бобовський, Вадим Косенко, Оксана Хора, Юрій Чигирин, Геннадій Романченко, Тетяна Нелепенко та Юлія Білоконенко.

Зібралися й нащадки Ілька Терпила, батька десяти дітей, одним з яких і був отаман Зелений: Катерина Іллівна Булавин і Петро Сергійович Друзенко — онуки рідної сестри отамана Галини; Оксана Іванівна Цедик (онука рідного брата отамана Григорія, репресованого 1938 року) та двоюрідна правнучка отамана Галина Омелянівна Носар, а також Олег Терпило — онук командира 2-го полку Дніпровської дивізії Максима Терпила.

Слід зазначити, що рід Терпил зазнав страшних спустошень. Окупанти оголосили йому справжню війну — лише трьом чоловікам із колись великого роду Терпил вдалося вижити під час репресій. І ось нащадки славного отаманського роду дочекалися дня, коли громадськість та влада сказали про нього правду — як про одного з видатних організаторів Визвольної боротьби українського народу проти загарбників. Вперше за 85 років у Трипіллі вголос, без страху, заговорили про подвиг земляків-трипільців у боротьбі проти російських окупантів та їхніх немилосердних найманців — китайців, латишів, євреїв-комсомольців та інших катів-покидьків.

Початок конференції поклав учень Андрій Литвиненко, який прочитав вірш заслуженого артиста України Сергія Олексієнка (1917 р. н.) “Попіл”, присвячений отаману Зеленому.

Зведися ж, Терпило Даниле, земляче, Та стань на майдані, щоб ясно побачить:

Твоя Україна і вільна, й велика, — За що ти боровся, до чого ти кликав.

Цікава деталь: того ж дня до Трипілля здійснив візит і митрополит УПЦ Московського патріархату Володимир Сабодан. Як повідомив на конференції сільський голова, митрополит Володимир благословив зібрання на пам’ять про борця за Самостійну Україну отамана Зеленого…

Висловлюємо надію, що 2007 року в козацькому селі Трипіллі буде вулиця отамана Зеленого, на якій і постане пам’ятник визначному діячеві Визвольного руху доби УНР. Скульптура вже готова. Її зробив Михайло Горловий, онук Петра Стрільця — козака отамана Зеленого. Та, як завжди, забракло коштів на завершальні роботи. Але віримо, що ми здолаємо цю перешкоду і в Україні з’явиться ще одне місце, куди вдячні нащадки зможуть покласти квітку пам’яті.

Коваль Р. У Трипіллі знову лунає… //Незборима нація. — 2007. — Січень. — Ч. 1 (251).-С. 1.

У селі Щербанівці, що дало чимало козаків до війська отамана Зеленого, 25 жовтня 2007 р. сталася трагедія — зловмисник підпалив майстерню скульптора Михайла Горлового, племінника учасника Визвольної війни письменника Григорія Косинки. Майстерня згоріла вщент. На прохання редакції “Незборимої нації” Михайло Горловий написав про цю болючу втрату.

Майстерню я побудував на місці старої хати мого діда — Петра Григоровича Стрільця. В ній побачила світ моя мати — Марія Стрілець, у ній народився і я. Тут 1919 року неодноразово дід Петро зустрічався зі своїм побратимом — отаманом Зеленим (Данилом Терпилом) із сусіднього Трипілля та іншими учасниками Визвольної боротьби. Будуючи майстерню, я використав сволок зі старої хати, на якому колись гойдалась колиска моєї матері, а потім і моя. Поставив у майстерню і ті двері, які відчиняло не одне покоління Стрільців, а потім Горлових.

У майстерні я зібрав багато керамічного посуду, яким колись користувались мої рідні та односельчани (глечики, горшки, горнятка, миски). На стінах розвісив прядки, гребінки, макітри, ковші, мірки для зерна і борошна, кінську збрую, рублі, ціпи, інші господарські знаряддя.

Були тут і 16 ікон кінця XIX — початку XX століття, переважно із Щербанівки, Трипілля і Красного. Цей своєрідний музей життя і побуту мого села був моїм духовним і мистецьким Храмом-Раєм, де я працював і зберігав свої твори протягом тридцяти років: 207 скульптур із кераміки, 62 — з дерева, 43 — з каменю, 16 — із бронзи. Зберігалася