ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

Отже, процес перевиховання правопорушників в умовах виправно-трудового закладу може бути дієвим лише тоді, коли вихователі добре вивчили індивідуально-психологічні особливості кожного засудженого і грамотно в психолого-педагогічному плані використовують різноманітні методи впливу на особистість ув’язненого. Виховна мета покарання досягатиметься, якщо покарання не ламає волі засудженого, а сприяє зміні її спрямованості. Тому вимоги, примушування повинні поєднуватися з системою заохочень, яка зміцнює впевненість людини в своїх силах, викликає в неї почуття задоволення, спонукає до повторення позитивних вчинків і дій.

Розглядаючи коло завдань, які розв’язуються виправною (пенітенціарною) психологією, слід відзначити і таку важливу проблему, як реадаптація звільнених до умов життя на волі. Вся виховна робота у виправно-трудовому закладі має закінчуватися саме підготовкою засудженого до життя в нових для нього, досить важких умовах.

Процес реадаптації до нормального соціального середовища після тривалого терміну позбавлення волі — явище складне, воно потребує значних вольових зусиль. Це зумовлено тим, що, як правило, людина, яка вийшла з тюрми, табору чи колонії, стикається з побутовою невлаштованістю (часто не має житла), настороженим ставленням до неї рідних і знайомих, з труднощами працевлаштування і т. д. Все це впливає на психіку звільненого, і часом радість звільнення змінюється невпевненістю в собі, озлобленістю до навколишніх і через безвихідь з’являється думка знову повернутися до асоціального способу життя.

Ось чому в умовах виправно-трудового закладу необхідно проводити виховну роботу з підготовки засуджених до життя на волі. Ця психологічна підготовка спрямована на активізацію психіки людини, її емоцій і волі для формування соціальної настанови на правильну поведінку в суспільстві, на входження її в нове соціальне середовище, на подолання майбутніх труднощів. Психологічна підготовка тих, хто звільняється з тюрми, табору, колонії, повинна актуалізувати внутрішнє бажання порвати зі злочинним світом.

Звичайно, зусиль адміністрації і вихователів виправно-трудових закладів у розв’язанні проблеми адаптації звільнених до умов життя на волі недостатньо. Необхідні соціальні програми адаптації таких осіб з урахуванням їхньої соціально-психологічної типології. Найважчий час для реадаптації — період від трьох місяців до одного року. Саме в цей період і необхідно проводити інтенсивну роботу щодо соціальної реабілітації звільненого з відповідним соціально-правовим забезпеченням. Мається на увазі організація контролю за його поведінкою в побуті і громадських місцях. Контроль як перевірка відповідності поведінки звільненої особи соціальним нормам необхідний, але він не повинен перетворюватися на адміністративний нагляд з елементами приниження особистості людини. Якщо звільнений з місць позбавлення волі не влаштовується на роботу, не має постійного місця проживання, порушує громадський порядок, необхідно спочатку з’ясувати причини такої поведінки і по можливості надати допомогу для зміцнення позитивних зв’язків з соціальним середовищем. Наявність соціально корисних зв’язків звільненого від покарання в основних сферах його життєдіяльності, відсутність суттєвих відхилень у поведінці може розцінюватися як показник успішної соціальної реадаптації.

Істотний внесок у відновлення в колишнього злочинця загальнолюдських норм і цінностей може зробити церква. Її миротворницькі зусилля здатні утримати людину від повторного злочину, не допустити «зриву» у своїй поведінці і стати на шлях виправлення.

Психологічна підготовленість юриста повинна розглядатися не як бажаний додаток до його професійних якостей, а як обов’язкова складова професіоналізму. Без сумніву можна стверджувати: без відповідної психологічної підготовки прокурору і судді, слідчому та дільничному інспекторові, адвокату і захиснику важко добитися великих успіхів у своїй роботі.

У зв’язку з цим слід мати на увазі три основні групи професійно- психологічної підготовленості юридичних кадрів:

1. Перша група — професійно-психологічне вміння. Частина дій і прийомів роботи юриста має переважно психологічну спрямованість і зміст. Для успішного їх виконання психологічні рекомендації відіграють значну роль. Вищий ступінь оволодіння ними і характеризує професійно-психологічне вміння. Найважливішими з них є такі:

а) уміння враховувати і створювати психологічні умови для ефективного вирішення поставленого юридичного завдання. Кожний випадок, кожна ситуація, які стають предметом юридичного розгляду, існують за певних умов. У комплексі цих умов помітне місце належить психологічним обставинам: об’єктним (відповідність дій юриста психології тієї особи, з якою він має справу і яка виступає об’єктом його сприйняття, вивчення, взаємодії і впливу), обстановочним (відповідність дій юриста особливостям обстановки, стосунків і т. п.), суб’єктним (відповідність дій юриста і процесу реалізації наміченій ним меті його власній підготовленості, стану, установкам);

б) уміння професійно оперувати основними психологічними засобами. Будь-яка дія, прийом впроваджуються в життя за допомогою певних засобів. У числі їх юридична наука і практика називають психологічні засоби: мовні і немовні. До психологічних засобів з повним правом можна віднести і рольову поведінку юриста. Справжня майстерність у використанні мови і немовних засобів спілкування, рольової поведінки в юридичній діяльності потребує знання теоретичних основ спілкування і багатої практики;

в) уміння користуватися в юридичній роботі особливими психологічними прийомами: складання психологічного портрета людини чи малої групи людей; психологічний аналіз листів, скарг, заяв і повідомлень свідків, потерпілих та інших осіб; встановлення психологічного контакту із співрозмовником; діагностика неправди та приховуваних обставин тощо.

2. Друга група професійно-психологічної підготовленості юриста вимагає такі професійно розвинені психологічні якості: сприйняття, увага, спостережливість, пам’ять, уявлення, уява, мислення. Відсутність чи недостатній розвиток цих якостей зменшує професійні навики і вміння, погіршує точність дій. Спосіб формування і розвитку цих якостей — вправи-тренінги і реальна практика.

3. Третя група професійно-психологічної підготовленості юриста — професійно-психологічна витримка. Зв’язок її із загальним психологічним станом особистості безсумнівний, але водночас це й спеціальна адаптованість до специфічних факторів юридичної діяльності. Вона передбачає: відсутність психологічних реакцій негативного типу в екстремальних умовах чи при дії стрес-факторів; уміння виявляти розумну настороженість і увагу до ризику, небезпеки, несподіваності; витриманість психологічного тиску з боку третіх осіб, які намагаються впливати на ведення юридичних справ; уміння володіти собою в психологічно напружених, конфліктних ситуаціях та ін.

Така структура психологічної підготовленості юриста має в своїй основі головну особливість його діяльності — роботу з людьми, серед людей і для людей. Формуванню професійно-психологічної підготовленості юридичних кадрів у вищому навчальному закладі сприяє вивчення курсу «Юридична психологія».