Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

1. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2) оспорюваністю правомірності цих дій окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією; 3) заподіянням такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

2. Самовільне вчинення будь-яких дій — це вчинення особою дій, на які, на її думку, вона має право, всупереч встановленому законом порядку. Наприклад, на підставі дозволу керівника підприємства особа вселяється в квартиру у відомчому житловому будинку без ордера, а згідно з законом таке вселення можливе лише на підставі виданого у встановленому порядку ордера; особа займає кімнату, яка звільнилась, в комунальній квартирі, вважаючи, що вона має право на зайняття такої кімнати; самовільне виконання рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна.

3. Оспорюваність дій особи означає, що інший громадянин, підприємство, установа чи організація вважають такі дії неправомірними, вчиненими всупереч закону. Наприклад, громадянин, який проживає в комунальній квартирі з особою, яка зайняла кімнату, що звільнилась, вважає, що переважне право на зайняття такої кімнати належить йому, або ж органи по розподілу житла оспорюють право громадянина на самовільно зайняту ним кімнату, що звільнилась в комунальній квартирі.

4. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є заподіяння самоправними діями особи значної шкоди інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Питання про визнання заподіяної шкоди значною вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Самоправство, яким не завдано значної шкоди, тягне відповідальність за ст. 186 КУпАП.

Значна шкода при самоправстві може діставати вияв у заподіянні матеріальної чи моральної шкоди охоронюваним законом інтересам окремих громадян, держави, юридичних чи фізичних осіб. Наприклад, самовільне зайняття кімнати, що звільнилась в комунальній квартирі, одним із мешканців комунальної квартири, який вважає, що він має переважне право на одержання цієї кімнати, в той час як ордер на цю кімнату виданий іншій особі, позбавить останню можливості здійснити своє конституційне право на житло.

Самоправні дії, як правило, поєднуються із заподіянням шкоди, відповідальність за яку передбачена іншими статтями КК, наприклад, заподіянням тілесних ушкоджень, матеріальної шкоди тощо. У цьому разі дії винного повинні кваліфікуватись за сукупністю злочинів, тобто за ст. 356 і відповідною статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинені дії.

Якщо ж самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину, наприклад примушування боржника до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК), то дії винного повинні кваліфікуватись лише за статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні самоправні дії, і додаткової кваліфікації за ст. 356 КК не потребують, оскільки в такому разі є конкуренція між загальною (ст. 356 КК) і спеціальною (відповідна частина ст. 355 КК) нормою, при якій дії повинні кваліфікуватись за спеціальною нормою.

5. Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умисною виною. При цьому особа усвідомлює, що її дії є неправомірними. Наприклад, група осіб з числа воїнів-інтернаціоналістів, не отримавши ордерів, самовільно займає обіцяні квартири в будинку, не дочекавшись офіційного рішення відповідних органів про розподіл цих квартир і вимагаючи видачі їм ордерів.

Якщо особа добросовісно помиляється щодо належності їй справжнього чи передбачуваного нею права на вчинення дій, що оспорюються іншими громадянами чи юридичними особами, відповідальність за самоправство виключається.

6. Суб’єктом злочину є лише приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Службова особа за самоправні дії притягається до відповідальності за ст. 365 чи іншими статтями КК, які передбачають відповідальність за конкретні види самоправства, наприклад за ст. 162 КК (порушення недоторканності житла).

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів

1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут —

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Використання завідомо підробленого документа —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Предметом злочину є: 1) посвідчення або інший документ, який видасться чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків. При цьому предметом злочину можуть бути лише документи, виготовлені на паперовому чи пластиковому носієві. Останні документи виготовляються на основі фотокомп'ютерних технологій, 2) офіційні печатки і штампи, в тому числі штампи і печатки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також 3) офіційні бланки, в тому числі бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності (Примітка 1).

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст. 27 Закону "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.[458]). Іншим носієм може бути, зокрема, оптичний диск (див.: абз. 4 ст. 1 Закону "Про обов'язковий примірник документів" від 9 квітня 1999 р.