Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів
В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той самий злочин за наявності особливостей, що відображають тяжкість діяння, ознаки суб’єкта, потерпілого, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 190 КК визначено відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовано характерні ознаки цього злочину, частини 2, 3 та 4 вказують на обставини, встановлення яких посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин.
Деякі статті Особливої частини КК містять кримінально-правові нормативно-правові приписи, якими обмежується їх дія (наприклад, ч. 2 ст. 385) або передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 307). Ці приписи регулюють застосування юридичних норм за окремі види злочинів.
У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пункти, що мають цифрове позначення. Наприклад, норму ст. 89 КК «Строки погашення судимості» поділено на дев’ять пунктів. Частина 1 ст. 49 КК «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності» поділяється на пп. 1, 2, 3, 4 та 5. Частина 2 ст. 115 КК «Умисне вбивство» містить 13 пунктів, які також позначені цифрами.
Окремі статті КК мають примітки, в яких роз’ясняються поняття і терміни, застосовані в цій або деяких інших статтях. Наприклад, у п. 1 примітки до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186 та 189-191 КК; у п. 2 надано визначення значної шкоди; у пп. 3 та 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у великих або особливо великих розмірах.
2. У зв’язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини КК встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура відрізняється однорідністю складових елементів; у них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять декілька статей, у нормах яких або примітках до них наведено поняття злочинів певного виду, визначено суб’єктів їх вчинення, сформульовано деякі інші приписи (наприклад, ст. 401 дає поняття військового злочину; визначення службової особи міститься у пп. 1 і 2 примітки до ст. 364).
Диспозиція — це частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну та відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.
Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульовано диспозицію норми ст. 369 КК «Давання хабара». Просту диспозицію законодавець використовує в тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться у простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці та науковій літературі.
Описова диспозиція вказує на найбільш характерні ознаки діяння. Наприклад, у ст. 185 КК «Крадіжка» наведено визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв’язку з цим має перевагу перед простою.
Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак учиненого діяння до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції норм ст. 271 КК «Порушення вимог законодавства про охорону праці», ст. 286 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами». Отже, бланкетна диспозиція використовується тоді, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять різноманітні приписи, вимоги, заборони, які описано та детально розкрито в інших нормативно-правових актах і технічних нормах. Ці акти та норми можуть бути видані до набрання чинності законом про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним або після його видання; вони можуть змінюватися, але норма Закону про кримінальну відповідальність, яка має бланкетну диспозицію, при цьому залишається без змін. Приймають і затверджують такі нормативні акти та технічні норми різні установи й організації. Вони мають відмінності і за сферами застосування. Ці акти та норми, як уже відзначалося, не є джерелами закону про кримінальну відповідальність. Відповідно до останнього (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Приписи, вимоги, заборони, що в них сформульовано, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільно небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності).
Відсилочна диспозиція відсилає до юридичної норми або її окремого припису, що містяться в іншій статті або іншій частині цієї ж статті КК, де йдеться про відповідний злочин або описано його ознаки. Наприклад, ст. 122 КК «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» відсилає до ст. 121 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження», вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце за відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Найчастіше відсилочні диспозиції застосовуються при описі другої і наступної частин відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведено в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті» тощо. Досить часто відсилання до іншої або інших статей використовуються при описі обставин, що обтяжують відповідальність. Наприклад, у ч. 2 ст. 309 КК «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту» вказано на вчинення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 КК.
У КК зустрічаються юридичні норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. В одній своїй частині це прості або описові диспозиції, в іншій — бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст. 231 КК, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи
