Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

новим додатковим обов'язком — нести відповідальність. — Не передбачає додаткового обов'язку. 5. Примус має основне значення, оскільки через нього реалізується відповідальність. — Примус має допоміжне значення. 6. Передбачає необхідність встановлення вини суб'єкта та доведення його протиправної поведінки. — Встановлення вини та наявності протиправної поведінки не є обов'язковим. Також наведемо своє бачення цих рис. 1. Юридична відповідальність, як і примус, міститься в диспозиції. Санкції мають негативні наслідки як для заходів юридичної відповідальності, так і для заходів примусу. 2. Для юридичної відповідальності також характерним є правовідновлення. 3. Для примусу характерне покладення додаткового обов'язку: виконання наказу уповноваженої особи (ст. 209 КПК України). 4. Для владних суб'єктів кримінального провадження, як ми вже зазначали, допустиме застосування юридичної відповідальності на основі дискреційного конструювання формального складу правопорушення, за якого винуватість — ознака опосередкована неналежним виконанням процесуальних обов'язків. Водночас помилка, об'єктивно протиправні діяння виглядають рудиментами та фікціями правової системи для спотворення вини в разі скоєння правопорушень у кримінальному процесі.

Для з'ясування питання про співвідношення примусу та юридичної відповідальності корисно звернутися й до класифікації заходів примусу в кримінальному процесі. Так, систему кримінального процесуального примусу розуміють далеко неоднаково. За нормативними положеннями КПК України 1960 р., традиційно в науці кримінального процесу заходи процесуального примусу в загальному вигляді поділялися на дві групи: 1) запобіжні заходи; 2) інші заходи процесуального примусу [28, с. 162]. За такою ж схемою здебільшого здійснюються й сучасні класифікації заходів забезпечення кримінального провадження: 1) запобіжні заходи; 2) інші заходи забезпечення кримінального провадження [11, с. 230]. Такі класифікації не є повними, зокрема, О. М. Гумін вбачає перспективу наукових досліджень цих питань через «науковий аналіз кожного з видів заходів забезпечення кримінального провадження як окремої підсистеми з урахуванням зв'язків між елементами, що випливають із запропонованої нами класифікації» [11, с. 230]. Вказівка на підсистемність кожного заходу, його певну автономію дозволяє судити про неоднорідність цих заходів і можливість відшукання в них ознак юридичної відповідальності та віднесення їх до цього інституту.

Здійснюючи класифікацію заходів процесуального примусу, одні вчені серед них юридичної відповідальності чітко не виділяють. Зокрема, В. А. Михайлов примус у кримінальному процесі класифікує на такі групи: 1) заходи, направлені на попередження та припинення злочинної діяльності обвинуваченого, підозрюваного; 2) заходи, що забезпечують процес доказування; 3) заходи, що забезпечують процес розслідування, судового розгляду й участі в ньому обвинуваченого; 4) заходи, що забезпечують виконання вироку; 5) заходи, що забезпечують компенсацію майнової шкоди та можливу конфіскацію майна [27, с. 9]. Ю. П. Аленін заходи процесуального примусу за своєю правовою природою розподіляє на чотири групи: 1. Заходи, які забезпечують неухилення підозрюваного, обвинуваченого від правосуддя (запобіжні заходи). 2. Заходи, що спрямовані на забезпечення отримання засобів доказування. 3. Заходи процесуального примусу, за допомогою яких забезпечується законний порядок під час провадження в справі. 4. Заходи із забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна (ст. 126 КПК) [20, с. 119-120].

З іншого боку, навіть у загальних класифікаціях заходів примусу, що за Ф. М. Кудіним відповідає першому рівню класифікації, як вид примусу називається юридична відповідальність. Сам же вчений класифікує такі заходи на дві загальні групи: 1) санкційні процесуальні заходи та 2) кримінальний процесуальний примус [21, с. 41].

Наведені підходи класифікації заходів кримінального процесуального примусу (перший рівень) називають вузьким розумінням процесуального примусу: заходи забезпечення кримінального провадження й інші заходи процесуального примусу. На відміну від вузького розуміння, широке розуміння передбачає наукові підходи до визначення системи кримінального процесуального примусу на основі наведення різноманітних критеріїв. Оскільки засоби примусу різноманітні, мають специфічні властивості, проводиться їхня класифікація залежно від порядку застосування (судовий і позасудовий), способу охорони правопорядку, функціонального призначення (попередження, припинення, поновлення та відповідальність) [41, с. 12].

Лише кілька прикладів. Так, З.Ф. Коврига розрізняє: 1) заходи запобігання (відібрання зобов'язання про явку, привід, затримання, розшук і етапування, відсторонення обвинуваченого від посади); 2) заходи, що застосовуються до порушників судового порядку; 3) заходи забезпечення (обшук, виїмка, поміщення обвинуваченого чи підозрюваного в медичний заклад) [13, с. 29-30]. І. Л. Пєтрухін виділяє такі групи процесуального примусу: 1) процесуальна відповідальність, 2) заходи захисту правопорядку та 3) запобіжні заходи [32, с. 235]. Принаймні така система процесуального примусу є переважно визнаною в юридичній науці, підтримується фахівцями як у теорії права [33, с. 6], так і в теорії кримінального процесу [4, с. 9].

Цікавою щодо зазначеного також є думка Е. К. Кутуєва, який за критерієм зв'язку з юридичної відповідальністю, передбаченою нормами матеріальних галузей права за вчинення правопорушення, заходи процесуального примусу поділяє на три групи: 1) заходи державного примусу, безпосередньо пов'язані з такою відповідальністю (покарання за вчинення злочину й адміністративного правопорушення); 2) заходи державного примусу, опосередковано пов'язані з такою відповідальністю (заходи кримінального процесуального примусу стосовно підозрюваного чи обвинуваченого, адміністративні процесуальні запобіжні заходи); 3) заходи державного примусу, не пов'язані з такою відповідальністю (заходи кримінального процесуального примусу, що застосовуються до особи, яка не є підозрюваною чи обвинуваченою, адміністративні процесуальні запобіжні заходи) [23, с. 18]. Варто пояснити, що заходи примусу, як і юридична відповідальність, передбачена матеріальними нормами права, застосовуються до підозрюваних й обвинувачених, з одного боку, і наведена класифікація Е. К. Кутуєва може бути застосована, з іншого — заходи примусу і заходи юридичної відповідальності, передбачені КПК, заходи так званої кримінальної процесуальної відповідальності можуть застосовуватися, окрім підозрюваного й обвинуваченого, й до інших учасників процесу.

Як співвідносяться кримінальна процесуальна відповідальність і заходи забезпечення кримінального провадження? Радше вони тотожно збіжні, оскільки не всі заходи забезпечення належать до процесуальної відповідальності, і, своєю чергою, заходи відповідальності як конструктивно наявні поза межами р. 2 КПК (наприклад, видалення із зали судового засідання), так і включені в систему заходів забезпечення кримінального провадження (наприклад, накладення грошового стягнення), хоча мета одних й інших єдина — досягнення дієвості кримінального провадження. Багато заходів забезпечення провадження, насамперед запобіжні заходи, застосовуються, виходячи не із процесуального правопорушення, а з інкримінованого особі кримінального правопорушення, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим у ч. 1 ст. 177 КПК.

Наш умовивід небезспірний, оскільки система заходів кримінальної процесуальної відповідальності законом чітко не визначена, у цьому напрямі варто ще додатково попрацювати, наслідком чого, на думку М. Є. Шумила, може бути рішення про визначення заходів юридичної відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі в