Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Тімоті Снайдер
Поки литовські історики творили цю нову періодизацію, прославляючи Середньовіччя й ганьблячи ранньомодерні часи, поезія Міцкевича надавала тій славі краси. Дія його поем «Гражина» (1823) та «Конрад Валленрод» (1828) відбувається у середньовічній Литві. Цікаво, що інша підстава для ідеалізації Середньовіччя з'явилась із випадкової співпраці Даукантаса з Міцкевичем. У 1822 р. Даукантас переклав юнацькі літературні спроби Міцкевича з польської на литовську, вірогідно, сприйнявши їх за автентичні уривки стародавньої хроніки. Пізніше Даукантас включив Міцкевичеву історію про литовську принцесу Живілю в свої історичні твори, і до 1884 р., коли було встановлене Міцкевичеве авторство, ця казка вже зайняла вагоме місце в литовській національній культурі[43]. «Викриття» Живілі мало що змінило. Гражину, ще одну міфічну принцесу, ім'я якої до кінця XIX ст. поширилось серед литовських дівчат, також вигадав Міцкевич. І все ж між романтичним поетом та його модерними литовськими читачами існувала велика різниця. Міцкевичева передмова до «Конрада Валленрода» закінчується цитатою з Шиллера: «Тому, що пісня вічності дає, життя умить вкоротить віку». Для Міцкевича стародавня Литва справді зникла, а об'єктом ностальгії, як і в «Пані Тадеуші», була ранньомодерна Литва, приєднана до Польщі в Речі Посполитій. Литовські ж діячі наслідували лінію Нарбута та Даукантаса: якщо литовська історія скінчилась в 1569 р., то відроджувати треба було саме середньовічну Литву. Такою була модель історії, що її представляли перші модерні литовські видання.
1883 року Йонас Басанавічюс (1851–1927) вирішив започаткувати литовськомовну газету. Басанавічюс був випускником Маріампольської гімназії, яка за часів його навчання перейшла з польської на російську мову викладання, додавши литовські мовні курси. Він був одним із тих молодих литовців, яким дозволили навчатись в імперських університетах, що зробило його ідею Литви чіткішою. В Москві Басанавічюс вчився у французьких професорів, товаришував з болгарськими національними діячами й видавав праці з історії Литви (польською мовою). В 1879 р. він закінчив вивчати медицину та емігрував до Болгарії, де працював лікарем і продовжував пізнавати литовську історію. В 1882 р. це привело Басанавічюса до Праги, де він познайомився з діячами чеського національного руху. Як і його болгарські приятелі, нові чеські знайомі Басанавічюса теж ідеалізували середньовічну велич і відкидали ранньомодерну поразку. Саме в Празі він вирішив заснувати литовськомовне видання. Користаючись з метафори, яку використовували чехи, коли описували пробудження нації зі сну, Басанавічюс назвав своє видання «Аушра» («Ausra», «Світанок»)[44].
У 1883 р. разом зі своїми співвітчизниками він вирішив видавати власну газету в Німеччині. Хоча литовська мова й не була заборонена в Російській імперії, твори литовською мали друкуватись кирилицею. У Німеччині ж литовські діячі могли друкуватись литовською й латиницею, потім переправляючи свої видання в Російську імперію. Перші номери Басанавічюс редагував із Праги, довіривши видання в Німеччині Юргісові Мікшасові (1862–1903). Коли той мусив залишити Німеччину після любовної пригоди, його змінив Йонас Шлюпас (1861–1944), який мав досвід підпільної роботи в польській соціалістичній партії «Пролетаріат». Шлюпаса також вислали з Прусії. Сорок чисел «Аушри» популяризували ідею історичної тяглості від доунійного періоду, а також відмінності Великого князівства Литовського від Польщі. Підгрунтям для цих поглядів стали дослідження Даукантаса й Нарбута та поезія Міцкевича[45].
У рішенні «Аушри» оминути ранньомодерний період і перейти безпосередньо від Середньовіччя до модерного часу не було нічого дивного — її автори наслідували тогочасних чеських діячів. Люблінська унія 1569 р. стала для литовців тим, чим битва на Білій горі 1620 р. була для чехів: чітким знаком кінця національного життя. Це дало змогу звинуватити іноземців, прославити Середньовіччя, пояснити соціальне походження національних діячів і звеличити простолюд[46]. Як і Люблінська унія, яка (начебто) викорінила литовську шляхту, так і поразка на Білій горі (начебто) замінила чеську знать зграєю іноземних пройдисвітів. Таким чином, національне відродження потребувало свіжої крові та відродження національних традицій, які можна було знайти лише серед народу. В обох випадках це поєднання Середньовіччя з модерністю спочатку було сформульоване ранньомодерною мовою високої культури: німецькою для чехів, польською для литовців. Поширення цих ідей серед народу його ж власною мовою було переломним кроком, хоча й вельми суперечливим.
ВІК, КРАСА ТА ВЛАДА
У 1880-х рр. «Аушра» опублікувала цей проект народною мовою, литовською. Як ми вже знаємо, назва часопису — «Світанок» — свідчить про універсальну зарозумілість, притаманну націям зі слабкими державною та культурною традиціями: виявилось, що смерть була лише сном, від якого можна прокинутися з черговим обертом землі, коли по ночі знову прийде день. В той же час проста спроба подати цю ідею литовською мовою вказує на ширші можливості за умови її реалізації. Ідея національного відродження надає спокусливий шанс скористатись відсталістю й надолужити втрачене коштом досягнень інших. Алфавіт, наприклад, насправді був винайдений лише один раз[47]. Проте він має бути перероблений національними діячами, які прагнуть наблизитись до простих людей, перетворивши їхню розмовну мову на літературну — практична необхідність, сповнена національних чеснот. Ми можемо спостерігати це не в значенні, а в написанні слова «Аушра». Сьогодні в історичних книгах воно пишеться через «s», тоді як у 1883 р. воно зазвичай писалось через «sz». Тут ідеться про різницю між польською орфографією, якою зазвичай користувалась литовська мова, та чеською орфографією, яку намагались запровадити редактори, прагнучи, щоб литовська мова менше нагадувала польську. Ця зміна не мала нічого спільного з можливістю друку в Російській імперії: обидві системи використовували латиницю й, відповідно, були протизаконними. Російська поліція конфіскувала б як видання з назвою «Ausra», так і з назвою «Auszra»: дозволеною була б тільки кирилична «Аушра». Тому в даному випадку литовські діячі переймались лише емансипацією литовської культури від польського спадку.
Іронія ж литовського запозичення від чехів полягає в чотирьох моментах. По-перше, в Середньовіччі, ще до об'єднання Польщі та Литви, польська стала літературною мовою під впливом саме чеської[48]. Отже, польською, що проникла у Велике князівство Литовське в ранньомодерний час, писали за зразком старочеської. Століттями пізніше фонетичні символи, які копіювали модерні литовські діячі, були розроблені модерними
