Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

При визнанні договорів оренди недійсними існує хибна практика визнання їх такими лише на майбутнє. Такий підхід слід вважати очевидною помилкою, яка виникає, очевидно, тому, що можливість користування земельною ділянкою, яку вже отримав орендар до моменту визнання договору недійсним, не можна "повернути". З цього виводиться висновок, що не можна застосувати і двосторонню реституцію. Як вже зазначалося, така думка є помилковою, оскільки у разі двосторонньої реституції, згідно із ч. 1 ст. 216 ЦКУ "у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном …, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування". Таким чином, у разі користування майном реституція цілком можлива, і зовсім не обов'язково, що отримана орендна плата буде дорівнювати реальній вартості користування земельної ділянки.

З огляду на сказане, правильною слід вважати практику тих судів, які визнають договори оренди недійсними з моменту укладення, а також розглядають вимоги щодо визнання договорів оренди недійсними незалежно від закінчення строку оренди[247].

До частини другої. Коментована норма не встановлює обмежень щодо кола орендарів (як і ст. 5 "Орендарі землі" ЗУ "Про оренду землі").

Натомість, законодавство може встановлювати спеціальні обмеження щодо об'єктів оренди. Так, повністю заборонена оренда земельних ділянок, на яких розташовані поховання (ч. 2 ст. 28 ЗУ "Про поховання та похоронну справу").

До частини третьої. На даний час поділ оренди на короткострокову та довгострокову, передбачений коментованою частиною, практичного значення не має (за редакцією ЗУ "Про оренди землі", що передувала чинній, довгострокові договори мали бути укладені у нотаріальній формі, а для короткострокових це було не обов'язково).

Правила щодо строку оренди передбачені також ст. 19 ЗУ "Про оренду землі", де окрім граничного строку дії договору, передбачене рекомендаційне положення щодо врахування при оренді сільськогосподарських угідь "періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою". Також передбачені специфічні правила щодо врахування "[п]ри передачі в оренду сільськогосподарських угідь, які розташовані в межах гірничого відводу, наданого для розробки родовища нафти або газу" "строків початку будівництва свердловин та вироб­ничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, на орендованій ділянці або на її частині."

Умову про термін договору слід формулювати однозначно, з урахуванням положень ст. 18 ЗУ "Про оренду землі", за якою договір оренди землі "набирає чинності після його державної реєстрації''. Очевидно, що лише після державної реєстрації може починатися і строк оренди. Тому бажано уникати фіксованих дат, а прив'язувати перебіг строку оренди до дати державної реєстрації.

П. 6. розділу X "Перехідні положення" ЗКУ передбачає, що "при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фер­мерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону" (тобто, очевидно, в межах передба­ченого законом максимального строку оренди - 50 років).

Певні особливості може передбачати законодавство про вільні економічні зони. Напри­клад, ст. 10 ЗУ "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" від 24.12.1998 передбачено, що "орган господарського розвитку спеціальної економічної зони може передавати ці земельні ділянки в оренду на строк до 60 років, але не більше ніж: до кінця строку існування спеціальної економічної зони ".

До частини четвертої. Положення коментованої частини є новелою, внесеною до чин­ного законодавства ЗУ № 509-VI від 16.09.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву". Встановлення можливості "відчуження" права оренди спрямовані на перетворення цього права на речове. Внесені зміни не встановлюють механізму набуття права оренди у разі його "відчуження", що зводить регулятивний вплив внесених змін до нуля. Враховуючи положення ст. 126 ЗКУ, а також ст.ст. 6, 16 та ін. ЗУ "Про оренду землі", за якими право оренди виникає лише на підставі договору оренди, слід зробити висновок, що договір про "відчуження" права оренди сам по собі не спричиняє виникнення права оренди у набувача. Натомість, на його виконання необхідно укласти договір оренди із орендодавцем. Якщо йдеться про "первинне" набуття права оренди, договір про "відчуження" права оренди може розглядатися хіба що як якийсь попередній договір, в силу якого в орендодавця виникає обов'язок укласти договір оренди з "покупцем".

Вважаємо також, що відчуження права оренди орендарем іншій особі є тим більше неможливим. І справа не лише в тому, що коментована норма веде мову лише про "влас­ника" ділянки. Насправді, причина в тому, що договір про "відчуження" права оренди між орендарем та третьою особою встановлював би обов'язки для орендодавця, що стороною договору не є. Це неможливо. Крім того, "вторинний" продаж суперечить ч. 5 коментованої статті щодо суборенди земельних ділянок.

Посилання у коментованій частині на неможливість відчуження права оренди у випадках, встановлених законом, має на увазі положення ст. 8-1 ЗУ "Про оренду землі", де заборонене "відчуження" права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності.

До частини п'ятої. Умови та порядок надання земельних ділянок у суборенду детально регламентуються ст. 8 ЗУ "Про оренду землі".

До частини шостої. Поза всяким сумнівом, орендодавцями земельних ділянок можуть бути їх власники. Положення коментованої частини, за якими до орендодавців віднесені "уповноважені особи" власників, є некоректним, оскільки навіть якщо договір підписує уповноважена особа, права і обов'язки виникають для довірителя, і стороною договору, орендодавцем є саме він.

Коло суб'єктів, що