Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

До частини другої. Перелік обов'язків власників земельних ділянок, передбачений коментованою статтею, не є вичерпним. Наприклад, землевласники зобов'язані своєчасно не лише сплачувати земельний податок, а і подавати відповідну звітність до органів державної податкової служби (див. коментар до ст. 206 ЗКУ), сплачувати фіксований сільськогосподарський податок (у випадках, визначених ЗУ "Про фіксований сільськогосподарський податок") тощо.

Право землекористування можна розглядати в різних аспектах. У суб'єктивному розумінні право користування розглядається як правомочність користування земельними ділянками, тобто застосування їх корисних властивостей (правомочність користування, напр., є складовою класичної тріади повноважень власника) або як правовий титул, що надає фізичним та юридичним особам суб'єктивне право використовувати земельну ділянку не на титулі права власності. Такий титул є свого роду "ярликом", що відповідає певній сукупності повноважень щодо земельної ділянки - щодо (1) користування та (2) володіння (крім права загального користування) в поєднанні, у певних випадках, із (3) обмеженим правом розпорядженням нею (наприклад, надання земельної ділянки в суборенду). В об'єктивному розумінні право користування розглядається як інститут земельного права, сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб'єктивного права землекористування, його виникнення, зміну та припинення. Землекористування є різновидом права природокори­стування, що є підставою для застосування до відносин із землекористування загальних актів екологічного законодавства, насамперед, ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.ст. 38-40).

1. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

в) релігійні організації, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва та обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. (доповнено згідно Закону від 15.01.09 № 875)

(Частина друга статті 92 в редакції Закону №1709-IV від 12.05.2004)

Право постійного користування земельними ділянками є специфічним речовим правом. Воно характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Між тим, існуюче зараз право постійного користування інших суб'єктів, що виникло до набрання чинності ЗКУ від 25.10.2001, зберігається. Вимога щодо переоформлення такими суб'єктами права постійного користування на право власності або право оренди, встановлена п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, визнана рішенням Конституційного Суду України неконституційною (Рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005).

Загальні засади діяльності громадських організацій інвалідів передбачені ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

За колом користувачів окремими земельними ділянками можуть існувати спеціальні обмеження - наприклад, відносно земельних ділянок водного фонду, вони передбачені ст.ст. 59, 85 ВК України (право надається "державним водогосподарським організаціям"); земель лісогосподарського призначення - ст. 17 ЛК України та ст. 57 ЗКУ (право може надаватися державним або комунальним лісогосподарським підприємствам та іншим державним або комунальним "підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи ").

Моментом виникнення права постійного землекористування є видача відповідного державного акту (див. ст.ст. 125, 126 ЗКУ; у ст. 125 мова йде про "видачу та реєстрацію" державного акту, проте існуючий порядок передбачає реєстрацію акту до його видачі).

На думку деяких дослідників[237], існування права постійного користування з обмеженим суб'єктним складом знаходиться у суперечності із обов'язками України щодо адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС. Зокрема, з точки зору законодавства ЄС про конкуренцію (ст. 86.1 Угоди про заснування ЄС) надання права постійного користування може розглядатися як державна допомога. Така допомога допускається, але в обмежених випадках і для певної виправданої мети. В Україні ж надання земельних ділянок у постійне користування ніяк не прив'язується до певної мети - воно пов'язано виключно із організаційною формою суб'єкта.

З іншого боку, не можна не відзначити, що суб'єкти, які використовують земельні ділянки на праві постійного користування, поставлені у несприятливі умови при здійсненні господарської діяльності, не маючи можливості відчужувати земельні ділянки, залучати під них інвестиції тощо (див. коментар до ст. 82 ЗКУ).

   1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

   2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

   3. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

   4. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноси­тися до статутного фонду власником земельної ділянки - на строк до 50