Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

26. Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе / отв. ред. Н.Н. Полянский. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1947. 276 с.

27. Степаненко А.С. Основні вектори розвитку та становлення стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. № 38. URL: https://onua.academia.edu/АндрейСтепаненко (дата звернення: 29.12.2017).

28. Taylor v. Kentucky. 436. U. S. 478 (1978). Casetext. URL: https://casetext.com/case/taylor-v-kentucky-2 (дата звернення: 29.12.2017).

29. Victor v. Nebraska. 511. U. S. 1 (1994). Casetext. URL: https://casetext.com/case/victor-v-nebraska (дата звернення: 29.12.2017).

30. Wansing v. Hargett. 341 F. 3d 1207 (10th Cir. 2003). Casetext. URL: https://casetext.com/case/wansing-v-hargett (дата звернення: 29.12.2017).

31. California Penal Code. FindLaw. URL: http://codes.findlaw.com/ ca/penal-code/ (дата звернення: 29.12.2017).

32. United States Distrcit Court District of Maine, Pattern Criminal Jury Instructions for the District Courts of the First Circuit (2016 revisions to 1998 edition). The United States Department of Justice. URL: https://www.justice.gov/jmd/ls/federal (дата звернення: 29.12.2017).

33. Federal Judicial Center. Pattern Criminal Jury Instructions. 1987.

34. R v Summers (1952) 36. Cr App Rep 14. swarb.co.uk URL: http://swarb.co.uk/rex-v-summers-hl-1952/ (дата звернення: 30.12.2017).

35. Judicial College, The Crown Court Compendium. Part I: Jury and Trial Management and Summing Up (May 2016). Courts and Tribunals Judiciary.

36. R v Majid [2009] EWCA Crim 2563 (12 October 2009). British and Irish Legal Information Institute. URL: http://www.bailii.org/ ew/cases/EWCA/Crim/2009/2563.html (дата звернення: 30.12.2017).

37. R. v. Starr. [2000] 2 S.C.R. 144. The Canadian Legal Information Institute. URL: http://canlii.ca/t/525l (дата звернення: 30.12.2017).

Шилін Д.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Реалізація функції держави з охорони правопорядку та її правозахисної функції вимагає створення таких механізмів у правозастосовчій діяльності, які б забезпечували належне ухвалення та реалізацію правозастосовчих рішень.

Під час ухвалення правозастосовчих рішень, до яких відносяться і кримінальні процесуальні рішення, важливим етапом є встановлення фактичної основи справи, що в межах кримінального процесу здійснюється шляхом доказування, тобто збирання, перевірки й оцінки доказів.

У кримінальній процесуальній доказовій діяльності виникають такі правові ситуації, коли певні обставини, які підлягають доказуванню, вже встановлені в судовому рішенні в іншому процесі (цивільному, господарському), рішенні в адміністративно-деліктному процесі або в кримінальному процесуальному рішенні слідчого, прокурора, суду. У такому разі виникає проблема преюдиції в кримінальному процесі, а саме проблема підстав і меж використання преюдиціальних фактів у подальших кримінальних процесуальних рішеннях.

Незважаючи на важливість преюдиції для забезпечення стабільності кримінальних процесуальних рішень і оптимізації процесу доказування, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не згадує цього терміна, хоча ст. 90 Кримінального процесуального кодексу (далі — КПК) України містить норму щодо використання в кримінальному судочинстві рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало чинності та яким встановлено порушення прав людини й основоположних свобод, гарантованих Конституцією України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, для вирішення судом питання про допустимість доказів [1, с. 52].

Через відсутність належного нормативного регулювання використання преюдицій у кримінальному процесі в судовій практиці виникають труднощі з обґрунтуванням необхідності врахування преюдиціальних фактів, а в деяких випадках у судових рішеннях наявні помилкові посилання на преюдиціальність судових рішень.

Процес доказування в кримінальному провадженні в статті розуміється як різновид процесу пізнання, тобто як діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб, спрямована на встановлення фактичних обставин справи на підставі доказів [2, с. 242]. Незважаючи на наявну в науці полеміку щодо кількості елементів цього процесу, зазначимо, що варто погодитися з думкою про віднесення до елементів процесу доказування збирання, перевірки й оцінки доказів.

У кримінальному процесі про застосування кримінальної процесуальної преюдиції можна говорити в такому разі: під час використання в справі щодо співучасника фактів і правових висновків, встановлених у раніше винесеному рішенні щодо інших співучасників (тобто під час розгляду кримінальних проваджень, виділених в окреме провадження); під час використання в справі про давання завідомо неправдивих показань, завідомо неправдивого висновку, фактів і правових висновків, встановлених у раніше винесеному рішенні в справі, у межах якої давалися показання свідка або висновок експерта; під час використання в кримінальному провадженні за нововиявленими або виключними обставинами тих рішень, якими ці обставини встановлено; під час використання преюдиціальних фактів для ухвалення процесуального рішення за п. п. 6, 10 ст. 284 КПК України.

Спершу варто визначити співвідношення між преюдиціальними фактами та предметом доказування в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального право порушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності й інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення