ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь
Отже, виходячи з міркувань доцільності, психологічна експертиза не повинна проводитись до порушення кримінальної справи. Виходом може бути застосування інших форм психологічних знань — консультації, залучення спеціаліста, а також психологічна підготовленість учасників кримінального процесу.
Для вивчення стану впровадження судово-психологічної експертизи у кримінальний процес на попередньому слідстві нами проаналізовано 144 кримінальні справи. Аналіз свідчить, що органи дізнання її практично не призначають. На наш погляд, це зумовлюється двома причинами:
а) теоретичні і методичні розробки орієнтують на призначення судово-психологічної експертизи на прикінцевому етапі слідства, коли вже в основному зібрані докази, допитані свідки, потерпілі, проведені судово-медичні, судово-технічні та інші експертизи, які значною мірою є інформаційною базою для психологічної експертизи;
б) недостатньою інформованістю працівників дізнання про практику і можливості психологічної експертизи. Згідно з нашими даними, у 31,9 % випадків судово-психологічну експертизу призначають слідчі органів МВС, у 14,8 % — прокурори та їхні помічники (в основному це працівники військової або транспортної прокуратури), у 3,6 % — начальники слідчих відділів органів МВС.
Аналіз кримінальних справ показує також, що у 2/3 випадків психологічна експертиза призначається у справах, слідство в яких віднесено згідно з КПК до компетенції прокуратури. Так, 27,4 % від загального числа експертиз проводилось у справах про вбивства, 26,8 % — у справах про зґвалтування, 5,5 % — у справах про самогубства.
Призначенню психологічної експертизи повинна передувати значна підготовча праця слідчого чи органу, що вважає її за доцільне. Тільки з’ясувавши об’єктивні і особливо суб’єктивні сторони скоєного злочину, особливості особистості підозрюваного (обвинуваченого), свідка, потерпілого, при наявності інших приводів, слідчий або орган дізнання приймає рішення про проведення психологічної експертизи та її вид. При підготовці такої експертизи слідчі мають можливість користуватись консультаціями спеціалістів у цій галузі, причому найчастіше такі консультації мають усний характер; поширена також практика їх отримання від фахівців кафедр кримінального права і процесу, психології, психіатричних лікарень по телефону.
Відповідно до наших спостережень, потреба в психологічній експертизі була відсутньою у 8-11 % випадків її призначення. Дослідженням встановлено, що не менше половини консультацій мали негативний характер, тобто слідчі отримували роз’яснення про недоцільність проведення судово-психологічної експертизи, відсутність для неї підстав і реального об’єкта дослідження, можливості вирішення питань, які цікавлять слідчого. Деякий бум з приводу судово-психологічної експертизи пов’язаний з її новизною, своєрідною модою, недостатньою обізнаністю щодо можливостей і прагненням отримати інформацію не тільки про психологічні, а й про юридичні («стан сильного душевного хвилювання», «особлива жорстокість», «важка образа», «протизаконне насильство») чи етичні («розпущеність», «моральний рівень особи») феномени.
Тому необхідна організація відповідної просвітницької роботи, підготовка спеціальної наукової і методичної літератури з метою орієнтації працівників правоохоронних органів на цільове проведення судово-психологічної експертизи та застосування інших форм психологічних знань у кримінальному процесі.
До обов’язкових судово-психологічних експертиз потрібно було б віднести експертизу неповнолітніх підозрюваних і обвинувачених, які не досягли 16 років, експертизу малолітніх свідків, потерпілих від сексуальних посягань, експертизу для встановлення відставання від норми в інтелектуальному розвитку, психологічного змісту сильного душевного хвилювання (афекту, стресу, фрустрації), закріпивши це положення в законі.
Проблематичним є питання про час призначення психологічної експертизи на попередньому слідстві. З одного боку, у зв’язку зі специфічністю об’єкта дослідження (психіки конкретної людини) бажаним є негайне її обстеження після скоєння злочину, особливо, коли йдеться про свідка і потерпілого. З другого — оскільки обстеженню підлягає не тільки людина, а й продукти її діяльності, інші обставини справи, призначення психологічної експертизи є бажаним на завершальному етапі слідства. Аналіз практики показує, що психологічна експертиза призначається, як правило, після пред’явлення обвинувачення і до закінчення слідства.
Установлено також, що стосовно підозрюваних судово-психологічна експертиза призначалась лише у 4,9 % випадків, переважно з таких категорій справ, як заподіяння тілесних ушкоджень, сексуальні злочини, порушення правил безпеки і експлуатації транспорту. На нашу думку, ширше її проведення на ранніх етапах слідства було б доцільним, оскільки прискорювало б правову оцінку доказів у справі.
При підготовці до призначення судово-психологічної експертизи потрібно передусім цільове збирання інформації. Джерелами її можуть бути свідчення про особливості формування і розвитку особи підекспертного, його навчання в школі та інших закладах, офіційні документи, що характеризують особу, її листи, щоденники, записи та інші продукти діяльності, дані про характер поведінки у криміногенній ситуації, медичні документи про перенесені соматичні і психічні хвороби, перебування на лікуванні, обліку в психонаркологічному диспансері та ін. Вказані джерела первинної інформації для призначення психологічної експертизи можуть мати процесуальний і непроцесуальний характер; іноді вони отримуються за допомогою психолога, якому доручається проведення психологічної експертизи. З огляду на те, що КПК України не забороняє особі, яка брала участь у справі як спеціаліст, бути експертом у цій же справі, слідчим може бути використана інформація, отримана за допомогою спеціаліста-психолога. Саме тому необхідно орієнтуватися перш за все на спеціалістів, які працюють у НДІ, навчальних закладах, клініках.
Підготувавши необхідні матеріали, отримавши консультацію або опрацювавши необхідну літературу, визначивши, хто проводитиме експертизу, слідчий, орган дізнання і прокурор згідно з КПК України укладають умотивовану постанову. У ній вказуються підстави для призначення експертизи, тобто обставини, які свідчать, що проведення її є необхідним, прізвища і посади експертів, питання, з яких слід дати висновок, об’єкти дослідження (в нашому випадку такими виступає конкретна людина, її психіка), матеріали, які надаються експерту.
У законі спеціально не передбачені вимоги, що пред’являються до постанови слідчого про призначення експертизи взагалі і психологічної зокрема. Згідно з існуючою традицією, такі постанови складаються з трьох частин: вступної, мотивувальної і резолютивної. У мотивувальній частині, як правило, вказуються обставини справи, у якій призначається експертиза. На нашу думку, урядовець не зобов’язаний вказувати, якими міркуваннями він керувався, призначаючи експертизу і конкретного експерта, роз’яснювати свою позицію, як про це йдеться в окремих літературних джерелах. Достатньо вказати, які обставини повинні бути з’ясовані. У цьому випадку можна говорити про констатацію імперативного характеру, на яку слідчий має право відповідно
